Информация о событии Название события Живий Вертеп у Паулінів в Броварах Описание события 16 січня

Спільноти і групи

Неокатехуменат, Неокатехуменальный Путь — движение в Римско-католической церкви или Греко-католической церкви, основанное испанцем Кико Аргуэльо и Кармен Эрнандес в 1964 году.
Устав[1] определяет его как «итинерарий католической формации, действенный для современного общества и нынешнего времени» (ст.1 § 1), который «стоит на службе епископов и является одним из способов осуществления на епархиальном уровне христианского посвящения и непрерывного воспитания в вере» (ст.1 § 2).
Движение возникло в Испании после Второго Ватиканского Собора Римско-католической церкви, как ответ на секуляризацию общества. Целью движения является возрождение в отдельных приходах общинной жизни, катехизация взрослых людей. С самого начала неокатехуменат возник как община, действующая в пригороде Мадрида среди жителей бараков Паломерас Альтас, благодаря Кико Аргуэльо (Франсиско Хосе (Кико) Гомес-Аргуэльо) и Кармен Эрнандес, которые по просьбе самих бедняков начали возвещать им Евангелие Иисуса Христа.

Духовная практика движения

Основой и началом общины неокатехумената является небольшая группа из двух семей и нескольких членов движения, которые приглашаются местным католическим епископом и приходским священником. Катехизаторы знакомятся с прихожанами и начинают формировать из заинтересовавшихся общину неокатехуменального пути, приглашая пройти определённый цикл катехизации. Во время этого начального этапа участники знакомятся с духовностью неокатехумената, после чего совершается так называемая конвивенция (дни размышления), во время которой приглашённые должны принять решение о своём дальнейшем участии в жизни общины. Давшие согласие формируют отдельную, закрытую общину примерно из 30-40 человек, избирая ответственного за её развитие. В уже созданную общину не принимаются новые члены. Заинтересовавшиеся движением ожидают возникновения в приходе другой общины неокатехумената.
Новая община неокатехумената собирается два раза в неделю на Литургию Слова и святую мессу. Отдельной и характерной особенностью неокатехуменального пути является служение воскресной святой мессы вечером в субботу.

Этапы Неокатехумената

1. Прекатехуменат.

  • Возвещение керигмы:Начальные катехезы
  • Начальная конвивенция: "Рождение Общины".
  • Первый Скрутиниум
  • Шема
  • Второй Скрутиниум
2. Посткрещальный Катехуменат.

  • Введение в молитву
  • Символ Веры (Traditio Symboli и Redditio Symboli)
  • Отче Наш.
3. Избрание.

  • Конвивенция и Скрутиниум.
  • Торжественное обновление обетов Крещения на Пасхальном Богослужении.
  • Паломничество в Domus Galilaeae Святую Землю.[2]
Пронумерованы цифрами этапы, на которые делится Неокатехуменальный Путь, точками обозначены так называемые "переходы" - события, которые отмечают эволюции Общины, они могут быть короткими, как 4-дневная конвивенция (Первый Скрутиниум, Шема...) или длинными (Второй Скрутиниум, Traditio Symboli, ...), где каждая община и каждый брат получает помощь индивидуально, следуя по Пути Веры.


«Віднова у Святому Дусі» в Католицькій Церкві, відома також як Католицька Харизматична Віднова, не є одноманітним рухом у світовому масштабі. На відміну від більшості рухів, він не має одного засновника або групи засновників, не має також і списку членів. Це - дуже різноманітне об'єднання осіб і груп, які здійснюють різні види діяльності, часто незалежно одна від одної, на різних етапах розвитку і з різними акцентами. Ці особи і групи об'єднує одне і те ж досвідчення. На початку XX ст. у протестантських церквах помітно було духовне пожвавлення, яке в 60-их роках завершилося появою в католицькій Церкві перших груп харизматичної Віднови. Сьогодні вже мільйони християн різних кон¬фесій пережили на власному досвіді "хрещення Святим Духом". Харизматична Віднова водночас з'явилася в кількох місцях: Сполучених Штатах, Вірменії, Уельсі та Індії. Досвід "хрещення Святим Духом" на початках витримав шквал не сприйняття та висміювання і це призвело до того, що почали виникати п'ятидесятницькі церкви, які об'єднували людей, що сприймали діян¬ня Святого Духа [12, c.112].
Навесні 1966 року викладачі і студенти Дюкенського універси¬тету, що в Пітсбурзі (США), незадоволені своїм християнським життям, вирішили розпочати власні духовні пошуки, щоб воскре¬сити свою віру. В серпні того ж року натрапили на книгу "Хрест і кинджал" Девіда Вілкерсона, який дуже результативно прово¬див євангелізацію серед молоді Нью-Йорка та книгу Джона Шерілла "Вони говорять іншими мовами". В результаті було налагоджено екуменічні зв'язки з християнами інших конфесій, які сприй¬мали надзвичайні дари Святого Духа [4]. В середині лютого 1967 року відбулися спільні реколекції для відновлення віри. Розважання базу-валися на чотирьох перших розділах Діянь апостолів. При спільній молитві люди пережили на власному досвіді хрещення Святим Духом. Одні славили Бога невідомими мовами (І Кор. 14), інші тихо плакали від радості близької присутності Духа Христа.
З часом католицька Віднова почала поширюватись, охоплюю¬чи молодь державного університету штату Мічігана. Серед сту¬дентів в Анн Арборі виникла спільнота "Слово Бога", де незаба¬ром розпочато видання першого місячника Відновну Святому Дусі "New Covenant" [5, c.67]. Нотрдамський університет став осередком по¬ширення духовної літератури: книг, брошур, магнітофонних ка¬сет, які розповідають про Віднову у Святому Дусі, особисту зустріч з Богом та служіння Церкві.
Про надзвичайну актуальність Віднови може свідчити той факт, що через неповних сім років, у червні 1974 року, міжнарод¬на конференція на тему харизматичної Віднови в католицькій Церкві зібрала близько 30 тис учасників, серед яких було 19 єпис¬копів, 700 священиків і багато монахів і монахинь [13, c.39]. Невдовзі амери¬канське пробудження почало поширюватися на інші континенти. У багатьох містах при парохіях почали збиратися люди для спільної молитви, прослави Бога, читання Святого Письма і об¬міну власним досвідом християнського життя.
Згодом, під впливом кардинала Леона Йозефа Суененса, про яко¬го правильно говорять як про одного з архітекторів II Ватиканського Собору, в Догматичній Конституції про Церкву "Lumen Gentium " був поміщений текст про харизми в якому, між: іншим, читаємо: "А оскільки харизми як найзнаменитіші і дуже по¬ширені є надзвичайно потрібні і корисні для потреб Церкви, сприй¬мати їх потрібно з вдячністю і втіхою. А до надзвичайних дарів не слід ставитися легковажно ані зарозуміло; судження про їх правильність і характерне впровадження їх в дію, належить до тих, які є головними в Церкві і які особливо покликані "Духа не гасити, пророцтва не легковажити, усе перевіряти, триматися того, що добре (І Сол. 5:19-21). У «Догматичній Конституції» наго¬лошено, що Святий Дух веде і дає людям харизми з метою віднов¬лення і розбудови Церкви.
Кардинал Леон Йозеф Суененс в 1975 році особисто переконав Папу Павла VI в необхідності харизматичного руху. З того часу Папа сприяв Відневі. В 1978 році під його патронатом було організовано в Римі Міжнародне Бюро Католицької Харизматич¬ної Віднови (МБКХВ). Кардинал Суененс опікувався діяльністю МБКХВ до 1984 року поки Папа Іван Павло II передав цей обов'язок Віце-Президенту Папської Ради єпископу Кордесові. МБКХВ було змінено в Міжнародну Службу Католицької Харизматичної Віднови (МСКХВ) статут якої був затверджений Папською Ра¬дою 15 вересня 1993 року [9]. Саме ICCRS опікується Відновою в цілому світі аналізуючи тотожність харизматичних проявів, та допомагає національним осередкам. Дана служба на даний момент шукає спільності з Українською Відновою для створення українського національного осередку. Постанова ICCRS-у та статут українського національного осередку віднови у Святому Дусі був розроблений о. Орестом Вільчинським та представлений на затвердження синоду єпископів УГКЦ на весні 2007 року. Розгляд та легітимізацію статуту було перенесено на наступні засідання синоду [2, c.114]. Тому зараз Україну в європейських та міжнародних структурах представляють тільки «кореспонденти ICCRS-у» - Оксана Остапович (колишній лідер спільноти «Як Марія») та о. Орест Вільчинський.
Харизматичний рух набрав великого розмаху і швидко поширю-вався. Кардинал Суененс запросив малу міжнародну групу тео¬логів і світських лідерів Віднови до м. Малін, що у Бельгії, в травні 1974 року, щоб вони упорядкували харизматичну Віднову в чітких теологічних рамках і відповіли на питання, які найчастіше вини¬кають. Серед теологічних консультантів, до речі, були Ювес Конгар ОР, автор монументальної праці "Віра в Святого Духа" і Префект Конгрегації Науки і Віри, кардинал Йозеф Рацінгер [13, c.5].


Передісторія 

1674 р. Господь Ісус Христос явив образ Свого Пресвятого Серця Святій Маргариті-Марії Алякок в Пале-ле-Моніаль, Франція, і настійливо просив шанувати Його Пресвяте Серце у світі. Від того часу культ Пресвятого Серця поступово розрісся у Церкві, проте ідея безперервної всесвітньої молитви до Пресвятого Серця Ісуса з’явилася набагато пізніше.

Хто ми такі?  

Цей рух народився в Канаді, у серпні 1970 р., коли майбутній священик П’єр Жендрон (тоді червонодеревник), пізнав глибоку радість, молячись дев’ятиденну молитовну обітницю до Пресвятого Серця Ісуса, знайдену у невеличкій старовинній книжці, автором котрої був канадський священик отець Матео, який належав до Конгрегації Пресвятого Серця.
Згодом П’єр Жендрон вступає до семінаріі з бажанням оповісти і розділити радість, яку він відчув, зі своїми друзями-семінаристами. Інші розшукувані молитовники поки що залишалися не знайденими. Молячись перед Пресвятими Дарами, за порадою духівника, він просить про освячення, і відповідь приходить до нього. Напередодні 15 серпня, свята Успіння Пресвятої Діви Марії, він знайшов зовсім несподівано 75 книжечок, подібних до першої.
Згодом П’єр розробляє продовження текстів у задумі нового руху молитви, і дає йому ім’я "Сім’я Пресвятого Серця Ісуса”.
Ця "Сім’я” об’єднана таким чином, що кожен є свідомий того, щоб бути вірним молитві, оскільки вона об’єднує нас в Ісусовому Серці, джерелі Любові, Милосердя і Жалю.
Власне, 7 серпня 1971 р., почала свою роботу "Сім’я Пресвятого Серця Ісуса”, у підготовці до свята Успіння Пресвятої Діви Марії. А у день Успіння молитовний рух на чолі з майбутнім отцем П’єром, віддав себе під опіку Пресвятої Діви Марії.
Ставши священиком 15 серпня 1975р., отець Жендрон був призначений вікарієм до приходу Сен-Жак у Монреалі, абат котрого Жерар Трембле стає згодом помічником єпископа Монреаля, та підтримує отця П’єра у його місії.
Рух швидко розповсюджується по світу, набуваючи широкої популярності серед вірних, та отримуючи щедре благословення від єпископату. Папа Йоан Павло ІІ уділив своє апостольське благословення "Сім’ї ” у 1984 р.
Отець П’єр Жендрон помер 18 вересня 1991 року у віці сорока шести років. Духовним керівником "Сім’ї” став отець Жак Менард. Брат отця П’єра Жендрона, Серж Жендрон, став президентом руху.
За час свого існування "Сімя Пресвятого Серця Ісуса” розповсюдилася на п’яти континентах світу. Важко перелічити усіх людей, які стали членами цього руху.
Через десять років після отримання папського благословення, 30 липня 1994р., "Сім’я Пресвятого Серця Ісуса” отримала благословення від владики Яна Пурвінського, ординарія Києвського та Житомирського.
У Києві сьогодні існує біля 30 "Сімей Пресвятого Серця Ісуса”, з яких 8 діють у парафії Святого Олександра.

Спосіб молитви 

"Сім’я Пресвятого Серця Ісуса” – це молитовний рух, котрий провадить свою молитву через дев’ятницю до Пресвятого Серця Ісуса, повторювану членами "Сімей” таким чином, що молитва поклоніння Найсвятішому Серцю триває по всій землі безперервно. Кожна "Сім’я” складається з 14 чоловік. Вони можуть не знати одне одного, проте їх знає керуючий "Сім’єю”, так званий апостол. Для того, щоб брати участь у русі, не треба нічого, крім згоди на те, щоб три рази на рік молитися дев’ятницю до Пресвятого Серця Ісуса в намірах прославлення Його ласк, та випрошування їх для усього світу. Молитва побудована таким чином, що кожного дня уся "Сім’я Пресвятого Серця Ісуса” роздумує над однією і тією ж таємницею, яку дає нам Серце Ісуса. Кожен з дев’яти днів дев’ятниці пропонує нам чергову таємницю.




Живий Розарій
Живой Розарий  — католическое движение, основанное в 8 декабря 1862 года в Лионе, Франция, досточтимой Паулиной Марией Жарико, целью которого было привлечение верующих к более глубокому осознанию почитания Девы Марии, распространению католической литературы, духовной и материальной помощи католическим миссиям. Живой Розарий также является особой формой использования католической молитвы Розарий.

История

Паулина Мария Жарико родилась 22 июля 1799 года в Лионе в семье богатого промышленника. В 17 лет она приняла личные обеты целомудрия и решила помогать своей деятельностью католическим миссиям, распространяющим католицизм на Дальнем Востоке. Когда Паулине Марии Жарико было 18 лет она написала сочинение «О бесконечной любви Божественной Евхаристии», которое приобрело в то время широкую известность среди французских католиков. В 1822 году Паулина Мария Жарико основала религиозную организацию «Общество распространения веры», которая объединила в своих рядах лионских фабричных рабочих, которые каждый месяц жертвовали скромную сумму на дело миссий. Объединив людей общим стремлением помогать католическим миссионерам, перед Паулиной Марией Жарико стал вопрос, как сделать основанную ей организацию более жизнеспособной. Через некоторое время ей пришла идея, объединить членов организации духовным образом. 8 декабря 1862 года она стала организовывать особые молитвенные группы, состоящие из пятнадцати человек по числу так называемых тайн святого Розария (каждая тайна соответствует определённому событию из жизни Иисуса Христа). Кроме этого она стала издавать газету «Rosaire Vivant» («Живой Розарий»), которая объединяла членов организации. Через некоторое время группы «Живого Розария» распространились по всей Европе.

В настоящее время

В 2003 году Римский папа Иоанн Павел II модифицировал молитву Розария, добавив в неё ещё пять тайн, поэтому сегодня каждая группа «Живого Розария» состоит не из пятнадцати человек, как это было при Паулине Марии Жарико, а из двадцати. В настоящее время существует международная организация «Ассоциация Живого Розария», которая продолжает дело Паулины Марии Жарико. Также существуют неформальные группы «Живого Розария», которые действуют почти в каждом крупном католическом приходе. В отличие от групп XIX века нынешние неформальные группы «Живого Розария» не связывают свою деятельность с организацией материальной помощи католическим миссиям, акцентируя своё внимание в основном только на духовный аспект использования молитвы Розария.

КАТОЛИЦЬКА МОЛОДЬ БРОВАРІВ "НЕАНІСКОС"

Францисканський Орден Світських 


Хто ці люди? Чим вони займаються? Де живуть?

Найбільш оригінальною постаттю в історії Католицької Церкви є св.Франциск Ассізький (1182-1226 рр.). Протягом останніх восьми століть він постійно пробуджує велику зацікавленість людей Євангелієм та заохочує до наслідування Ісуса Христа, вбогого, смиренного, покірного, лагідного й постійно радісного в любові.

Франциск, як кожна молода людина, шукав сенс життя. Він знайшов таємницю справжньої свободи, радості та щастя, коли повністю довірився Богові та пішов за Його голосом. Спосіб життя св.Франциска та його товаришів завжди пробуджував і продовжує пробуджувати в багатьох людях прагнення досконалості за прикладом Христа й перших християн. Люди, захоплені цією неповторною постаттю, об'єднуються в спільноти, які переймають досвід євангельського життя від послідовників св. Франциска. Заснування францисканських спільнот світських почалось у ХІІІ ст. Особливий спосіб життя св. Франциска за Євангелієм дав початок великому рухові віднови Церкви, що охопив також і тих, хто не міг вступити до Першого (чоловічого) чи Другого (жіночого) Орденів. Цей рух світських увійшов в історію під назвою Третього Ордену (Терціарії), який тепер називається Францисканським Орденом Світських або Францисканською Сім'єю Світських (стара назва – Брати і Сестри Покаяння). Св. Франциск і його товариші допомагали людям усвідомити, що не обов'язково перебувати за мурами монастиря для того, щоб осягнути досконалість християнського життя. Адже святими можуть стати також і світські особи – в родинному житті та виконанні своїх професійних обов'язків.

Тома Челанський, перший біограф св.Франциска (ХІІІ ст.), так писав про початок францисканського руху: «Багато людей: вельможні й прості, духовні й світські, що їх торкнувся Божий подих, почали горнутися до св. Франциска, тому що прагнули жити під його духовним керівництвом. Він, мов ріка, сповнена небесної благодаті, зрошував усіх їх дощем благодатей, а ґрунт їхніх сердець оздоблював квітами чеснот. На його заклик люди обох статей крокують до спасіння за його взірцем, статутом і вченням. Для всіх він дав правила життя й показав шлях спасіння, що відповідає кожному стану» (1Чел 37).

У цьому Статуті життя Світських Францисканців святий отець Франциск зобов'язував до публічного сповідування віри, послуху Церкві. Він забороняв носити зброю, закликав відмовитись від будь-яких форм насильства, а також – до вірного виконання своїх обов'язків. Він ще вимагав турбуватися про лагідність, чистоту серця та жертовність духа в служінні бідним.

Св. Франциск, хоч і віддалений у часі, завжди близький сучасній людині своїми цінностями, тому що вони актуальні й не минають так само, як актуальне й вічне Євангеліє.

Хто ми?

Ми належимо до громадського об'єднання Римо-Католицької Церкви та живемо францисканською духовністю в спільнотах під духовним керівництвом священиків Першого Францисканського Ордену. Після ІІ Ватиканського Собору, який звернув особливу увагу на присутність та свідоцтва світських католиків у будь-якому середовищі, ІІІ Орден відновився. У 1978 р. Папа Павло VІ затвердив терціарський Устав, а у 1990 р. Папа Йоан Павло ІІ – нові Конституції, згідно з якими всі католики: діти, молодь і дорослі – можуть, йдучи за Божим покликанням, впроваджувати Євангеліє в життя, приймаючи духовність Францисканського Ордену Світських.

Ми займаємось апостольсько-євангелізаційною діяльністю з метою досягнення християнської досконалості. Як світські католики – чоловіки і жінки, люди різних станів та різного фаху – ми прагнемо формувати своє щоденне життя на основі дуже простих і зрозумілих євангельських порад. Наші братські спільноти розповсюджені по всьому світі. На сьогодні нас близько 450 тисяч.

Протягом минулих 800 років цим шляхом, що був відкритий св. Франциском Ассізьким, пройшли сотні тисяч людей, серед них: король Франції св. Людовік ІХ, св. Єлизавета, дочка угорського короля, папа Лев ХІІІ, папа Бенедикт XV, Христофор Колумб, Томас Бекон та інші.

В Україні перші спільноти Світських Францисканців з'явилися вже в XIV ст. Такий спосіб життя у євангельському братерстві завжди захоплював народ нашого краю. Жорстоке переслідування Церкви після Жовтневого перевороту не могло знищити в серцях людей того чарівного шляху до нашого Небесного Отця, який був нам вказаний св. Франциском.

Зараз в Україні нас близько 1100 осіб. Ми об'єднуємось приблизно у 50-ти спільнотах римо-католицьких парафій. Серед нас є люди різного соціального походження, різної освіти, різних професій. Ми дуже радіємо з того, що до нашого Ордену все частіше вступають молоді люди. Відповідаючи на потреби сучасного суспільства, Орден створив Францисканську Школу Євангелізації, яка служить відновленню парафій та місцевих спільнот ФОС.

Чого ми прагнемо?

Інтенсивно працюючи над собою, ми прагнемо, як св. Франциск, створити в собі серце дитини в очах Бога, серце матері в очах ближніх і серце суворого судді в своїх очах. Хочемо мислити, відчувати, говорити, молитися й діяти, як це робив Ісус Христос. Таким чином ми хочемо досягти ідеалу християнської зрілості, яка проявляється в тому, щоб не казати нічого поганого про свого ближнього. З тієї самої причини ми прагнемо, щоб наша спільнота була чимось більшим, аніж групою чи організацією людей, котрі разом зустрічаються. Особливо піклуємося про родинну атмосферу наших зустрічей, підтримку один одного у важких життєвих випробуваннях (наприклад, втрата праці, хвороба, операція, смерть близьких осіб).

Ось основні риси нашої духовності та життя:
•  життя згідно з Євангелієм (Ісус Христос – ось Натхнення й Центр нашого життя. Світський францисканець своїм життям та словом свідчить про Христа й шукає Його в братах, Святому Письмі, Церкві, а особливо в Святій Літургії);
•  життя в повній єдності з Церквою – з Папою та Єпископами (ми хочемо бути опорою Церкви і завжди підтримувати її пастирів);
•  життя в братерстві (спільнота – це місце, де цей євангельський ідеал стає реальністю завдяки молитві та постійному наверненню кожного з нас. Ми намагаємось з родинною повагою та ввічливістю ставитись один до одного, допомагати один одному та спільно вирішувати життєві проблеми);
•  життя з апостольським запалом (в пошуках світла й сили Святого Духа ми намагаємось особисто та разом з членами місцевих спільнот проповідувати Євангеліє та виконувати всі доручені нам завдання. Вітаючи один одного словами: “Мир та добро!”, ми хочемо бути миротворцями в своїх родинах та своєму оточенні);
•  служіння бідним, хворим, самотнім й тим, хто чекає на допомогу (це характерна риса нашої діяльності);
•  радісне прославлення Бога-Творця в усіх ділах рук Його (захоплюючись природою, ми співпрацюємо з екологічним рухом).
Чим ми займаємося?

Ми охоче молимось у спільнотах і ділимося нашим духовним досвідом та розумінням Божого Слова. Ми прагнемо бути збагаченими різноманітними дарами Святого Духа, щоб іще краще служити один одному.

Не руйнуючи неповторності жодної особи, ми намагаємося разом виконувати апостольське завдання. Ми також пробуджуємо у кожній людині свідомість того, що вона на шляху до Неба не сама і що вона потрібна іншим.

Підтримуючи зв'язок з іншими місцевими спільнотами ФОС, ми йдемо до всіх як слуги й брати, розпізнаючи в кожній людині образ і подобу Божу. Ми чуйні до тих, хто скривджений життям, відкинутий, зранений, хто бореться з труднощами, страждає від родинних проблем, залишається сам на сам з важкими життєвими ситуаціями.

Стовпи, на яких основується наше життя, – це молитва, Біблія, Церква і дух братерства. За прикладом перших християн ми регулярно збираємось у визначений час, щоб пережити й пізнати Живого Бога в спільноті братів і сестер. Ми слухаємо Слово Боже, яке для нас є світлом життя, Божою мудрістю та силою, а також джерелом справжнього визволення. Особливе значення ми надаємо участі в Святій Месі (обов'язково – зі Святим Причастям!) та молитві адорації (поклоніння) Ісуса Христа, присутнього у Пресвятих Дарах. Особливістю, притаманною нашому Ордену, є приватні та спільні роздумування про Страсті Христові (протягом усього року). В цьому духовному вогнищі здійснюється наше внутрішнє очищення та особисте навернення до Бога та ближніх.

Ми відчуваємо себе відповідальними за відновлення життя парафії та всієї Церкви за прикладом св. Франциска, котрий у храмі Святого Даміана (біля Ассізі) почув слова, які Христос промовив до нього з Розп'яття: “Франциску, йди та відбудуй Мою Церкву, що руйнується!” Тому ми завжди підлеглі та слухняні душпастирям.

Ми беремо участь у великій справі євангелізації України, допомагаючи організовувати реколекції, парафіяльні групи, міжконфесійні зустрічі. Члени Ордену працюють у дитячих будинках та служать людям похилого віку, сліпим, безпритульним.

Як ми об'єднуємося?

Францисканська Родина Світських не могла б бути середовищем духовного зростання у спільноті без зовнішньої структури, необхідної для плідного функціонування. Кожна братська спільнота має свою Раду, яка обирається на три роки.

Францисканський Орден Світських охоплює спільноти на різних рівнях (місцеві, регіональні, державні, міжнародні). Духовну опіку на різних ступенях здійснюють священики з Першого Францисканського Ордену або делеговані єпархіальні священики (у деяких місцевих спільнотах).

Прийняття світських осіб до францисканської спільноти відбувається в три етапи:

•  Постулат – це етап підготовки до періоду формації; він необхідний для знайомства з францисканською духовністю, розпізнавання покликання, а також взаємного ознайомлення спільноти та кандидата.
•  Новіціат – період випробування (принаймні протягом року), який має на меті визрівання покликання, спробу євангельського життя в спільноті та кращого ознайомлення з Орденом.
•  Складання річних та довічних обітниць євангельського життя.

Кожна місцева спільнота зазвичай зустрічається щомісяця. Для більш інтенсивного духовного зростання й служіння Церкві та суспільству в місцевих спільнотах організуються малі групи (наприклад, біблійне коло, літургійна, молитовна, харитативна, видавнича групи, тощо).

1 коментар:

Парафія Божого Тіла і Крові