2 - 8 січня - Спомини святкові на найближчий час

2 січня (понеділок) - святого Василія Великого і Святого Григорія з Назіанзу.
3 січня (вівторок) - Пресвятого Імені Ісуса.
5 січня (Перший Четвер місяця) - Блаженної Марцеліни Даровської. Цей день є також Другим святим Вечером перед Богоявленням.
6 січня (Перша П'ятниця місяця) - Урочистість Богоявлення Господнього - Трьох Царів. В цей день обов'язково бути на Святій Месі і не можна працювати. Під час Літургії будемо освячувати золото, ладан і крейду, а також воду. Від цієї Урочистості аж до Хрещення Господнього (до Ярданя) вітаємось християнським привітанням: Христос обявився! - Своєму народу! Також в цей день розпочинаємо Новенну до Святого Павла Першого Пустельника, патріарха Ордену Паулінів.
7 січня (Перша Субота місяця) - Святого Раймонда Пеньяфортського. Наші брати і сестри Православні мають Різдво Христове. Тому просимо їх вшанувати, привітати і за них молитись.
8 січня (неділя) - Хрещення Господнє, свято. В цей день освячуємо воду і розпочинаємо вітатись християнським привітанням: Христос вохрестився! - в річці Йордані!

Найщиріші вітання із Різдвом Христовим!

1 СІЧНЯ, НЕДІЛЯ - ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ МАРІЇ

2 СІЧНЯ, ПОНЕДІЛОК - Свв. ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО і ГРИГОРІЯ з Назіанзу, єпископів і Вчителів Церкви
Св. Василія (пом. 379 р.) і св. Григорія з Назіанзу (пом. близько 390 р.) дуже вшановують на Сході, але обидва вони належать до найбільших богословів неподільної Церкви Сходу і Заходу. Вони жили і діяли у надзвичайно важкі для Церкви часи, мали протистояти дуже небезпечній єресі аріанства, яка не визнавала рівність Божого Сина Отцю. Вони не лише витривали у вірі, не давши звести себе тогочасним неправдивим учителям, але також сприяли подоланню кризи і виробленню відповідних формулювань віри. Також сьогодні немало є загроз для єдності Церкви, тому обидва покровителі сьогоднішнього дня є для нас заступниками, а також прикладом витривалості у вірі.

3 СІЧНЯ, ВІВТОРОК - довільний спомин ПРЕСВЯТОГО ІМЕНІ ІСУСА
Церква завжди оточувала Пресвяте Ім’я Ісуса великою пошаною і закликала Його у своїх молитвах. Культ Імені Ісуса особливо розвинувся у ХIV столітті завдяки ордену Братів Менших. Літургійне відзначання Пресвятого Імені Ісуса починається з ХVI століття. Папа Климент VIІ у 1530 р. дозволив Братам Меншим запровадити спомин Пресвятого Імені Ісуса у власний календар. У третьому виданні Римського Месалу, відновленому ІІ Ватиканським Собором, цей спомин було введено у загальний календар Церкви.

8 ГРУДНЯ, ЧЕТВЕР - Урочистість НЕПОРОЧНОГО ЗАЧАТТЯ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ

Суть сьогоднішнього свята сформульована в словах архангела Гавриїла, якими він вітає Марію. Він кличе її «благодатною», в дослівному перекладі з оригіналу євангельського тексту – сповненою благодаті. Церква інтерпретує це звертання як ствердження того, що Марія, якій в Історії Спасіння відведена неповторна роль Матері Божого Сина, отримала від Бога спеціальний привілей. Від першої хвилини свого земного існування, тобто від моменту зачаття у лоні своєї матері, вона була, на відміну від решти людей, вільна від первородного гріха. В її душі місце було лише на благодать, на відданість Богові, на любов. Такою вона залишається назавжди – сповненою ласки. Більше того, через Неї Божа благодать щедро уділяється усій Церкві.

Уже на початку VІІІ ст. в палестинських монастирях ми можемо зустріти свято «Зачаття Анною, матір’ю Богородиці», яке відзначалося 9 грудня, безсумнівно пов’язане з більш старшим святом — Народження Пресвятої Діви Марії (8 вересня): тобто за дев’ять місяців до нього. Молоде свято після деякого вагання швидко завоювало визнання, як на Сході, так і на Заході. У IX ст. воно було внесене у Номоканон Константинополького Патріарха Фотія (883) і в монументальний календар Неапольської Церкви, яка знаходиться у цей час під візантійським впливом.

У цьому ж столітті візантійський імператор Лев VI поширює свято на всю імперію. Слід підкреслити, що у цей період головним змістом свята було вшанування чудесного зачаття, описане в апокрифічних писаннях, яке відбулося згідно з ангельським благовіщенням, від неплідної вже 20 років Анни, матері Марії.

У ХІ ст. англійські паломники прищепили це свято на Заході, яке святкували 8 грудня і яке отримало назву Непорочне Зачаття Марії. Під час свята відзначали не стільки чудесне зачаття Анною, скільки святий, без жодного гріха, в тому числі і первородного, початок життя Марії. Уже невдовзі свято святкували у багатьох місцях Франції (особливо в Нормандії) та Італії. Проте не всюди його приймали однозначно — не один єпископ і абат був в опозиції до богословського змісту свята під впливом ригористичної концепції первородного гріха, випрацюваної у цей час на Заході.

У XIII ст. відбулася особливо жвава богословська дискусія щодо Непорочного Зачаття, яке відстоювали францисканські богослови на чолі з Дунсом Скотом і яке не до кінця сприймали домініканці, які висловлювали сумнів щодо відповідності визначення привілею Марії Непорочним Зачаттям і тому називали це свято «освяченням Марії». Незабаром церковна влада усталила, що це визначення не тільки відповідне, але й належить до скарбу віри усієї Церкви.

Незважаючи на полеміку, свято поволі здобувало все більше поширення, поступово увійшовши і в папську літургію. Так, наприклад, у 1330 році Папа Йоанн XXII почав святкувати з кардиналами свято Непорочного Зачаття, спершу у церкві Кармелітів, потім — у власній каплиці з особливими молитвами і з великою урочистістю.

Остаточно в римську літургію свято Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії 1 березня 1476 р. ввів Папа Сикст IV. Цей же Папа наказав у Ватиканському палаці збудувати каплицю на честь Непорочної: сьогодні це Сікстинська Капелла, декорована Мікеланджело.

Папа Пій ІХ 8 грудня 1854р. проголосив догмат про Непорочне Зачаття Богородиці і вмістив свято серед найголовніших в Римо-Католицькій Церкві.

Значення свята

Непорочне Зачаття Марії тісно пов’язане з Її місією — стати Матір’ю Христа. Вона мала привести на світ Божого Сина, тому Бог від світанку життя освятив Пресвяту Діву, яка мала стати храмом Втіленого Слова, надаючи їй привілей свободи від первородного гріха.

Таким чином, Син Божий, приходячи у наш світ, входить у непорочне помешкання, яке приготував для свого Сина Отець. Отже, великий дар, який отримала Марія, має конкретну мету: приготування для прийняття Христа і служіння Йому і всій Церкві в якості Пресвятої Матері. Дар відкуплення від гріха не може не походити від Христа, тому також Непорочне Зачаття є можливе лише тому, що Христос пролив свою Кров як викуп за всіх. У випадку Марії Бог чудесним способом з випередженням історичної події страстей Христових пролив на Неї струмінь спасенної благодаті, яка має джерело у пасхальній тайні смерті і воскресіння Христа.

Бути Непорочною означає бути повністю святою, повною благодаті. Недарма ангел при Благовіщенні назве її Благодатною, а літургія поетично — Вся Прекрасна (Tota Pulchra). У Переданні Церкви проводиться така паралель: якщо Ісус є новим Адамом, що переміг гріх першого Адама, то Марія є новою Євою, в якій Бог перемагає непослух першої Єви. Таким чином, Пресвята Діва є першою повністю відкупленою людиною, Вона є початком нового творіння, спасенного людства. Непорочна є для Церкви виразним знаком остаточної перемоги Божої благодаті над людським гріхом.

Христове Відкуплення освятило світанок життя Марії, але це не звільнило Її від зростання у святості: вірі, любові, послухові Божій волі. Дозрілий плід святості Марія дасть, пройшовши випробування земного життя, особливо під хрестом свого Сина, і остаточно Її перемогу Бог увінчає взяттям у славу Небесного Царства.

Бог дав непорочність Марії у Зачатті, а нам — у хрещенні. Він вчинив також і нас непорочними, сповненими Божої благодаті. За прикладом і заступництвом Пресвятої Діви Марії ми маємо співпрацювати з Божою благодаттю, зростати у святості, щоб перед обличчям світу віддзеркалити Божу святість, пречистий образ Ісуса Христа.

30 ЛИСТОПАДА, СЕРЕДА - СВ. АНДРІЯ, АПОСТОЛА

Учні Йоана Хрестителя, Андрій та Йоан були першими з апостолів, які зустріли Ісуса біля озера. Невдовзі Андрій був покликаний до числа учнів Христа. Разом зі своїм братом Петром Андрій отримав обітницю, що вони стануть рибалками людей. За переказами, св. Андрій був розп’ятий в Ахаї. Побачивши хрест, він закричав: “О, добрий хрест, якого я віддавна прагну, візьми мене від людей і поверни мене моєму Учителеві!”

Андрій Первозванний (грец. Ανδρέας, лат. Andreas, *? — †близько 60) — один із Христових апостолів, галілеянин з Віфсаїди Галілейської, брат апостола Петра, перший із учнів Ісуса Христа, святий-покровитель України, Росії та Шотландії. День пам'яті — 30 листопада за юліанським календарем.

Апостол Андрій, як і його брат апостол Петро ловили рибу на Галілейському озері, коли Ісус Христос покликав їх за собою. Як розповідає євангеліст Іоанн, Андрій був одним із учнів Іоанна Хрестителя і ще раніше свого брата був призваний Ісусом на Йордані. Тому Андрія і назвали Первозванним. Апостол разом зі своїми братом та двома синами були у числі найближчих Христових учнів.
За пізнішими переказами Андрій був апостолом в Константинополі, де він висвятив першого єпископа Стахія.

Андрія Первозванного вважають першим благовісником Євангелія Христового на землях України. Коли після зішесття Святого Духа апостоли кидали жереб, вирішуючи, куди кому йти проповідувати Христову віру, йому випала Скіфія, тобто землі сучасної України. Про благовіст апостола свідчать такі давні християнські письменники, як Іполіт Римський (III ст), церковний історик Євсевій Кесарійський (IV ст) та ін.
У стародавньому літописі «Повість минулих літ» розповідається про подорож Андрія по українським землям:
Дніпро впадає у Понтійське море; море це звуть Руським. Уздовж його берегів навчав, як кажуть, святий Андрій, брат Петра. Коли Андрій навчав у Синопі і прийшов до Корсуня, він довідався, що від Корсуня недалеко гирло Дніпрове. І прибув він до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, уставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, поблагословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ.
Апостол привіз до Скіфії реліквії, навколо яких торувалась віра. За переказами, у Києві він залишив наперсний хрест, а в інших місцях — обітні. Літопис не має підтвердження в інших історичних пам'ятках, тому деякі вчені схильні вважати її легендою. Але це не завадило вважати Андрія Первозванного основоположником Церкви Христової в Україні.
Київський собор 1621 року, у часи відродження Української Православної Церкви після Унії, ствердив апостольське походження християнства на українських землях. У соборній постанові сказано:
Святий Апостол Андрій — перший архієпископ Константинопольський, патріарх Вселенський і Апостол Український. На київських горах стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо і в ній проповідував Апостол.

Збирання відомостей про місію апостола до Скіфії розпочалось багато століть тому. Святитель Римський Климент (І ст) та автор слов'янської писемності Кирило (Костянтин Філософ) вивчали відомості про перебування апостола в Криму. Монахи Єпіфаній та Іаків, маючи як початкові джрела твори Климента Римського, Євагрія Сицилійського та Єпіфанія Кіпрського, обійшли чорноморське узбережжя і зібрали перекази про проповіді Андрія. Михаїл VII Дука писав великому князеві Всеволоду Ярославовичу про місію Святого Андрія:
Священні писання і оригінальні історичні книги переконують мене, що наші держави мають одне походження і спільні корені,що одне і те ж спасительське слово дійшло до нас обох і ті ж самі свідки і предтечі божественної тайни принесли нам обом слово Євангелія.
Дочка Всеволода Янка спеціально відвідала Константинополь, щоб зібрати відомості про проповіді апостола. Сучасні вчені дійшли висновку, що Святий Андрій мандрував Скіфією від 10 до 20 років.
Під назвою «Діянна Андрія» збереглись грецькою та латинською мовами апокрифічна історія апостолів, відома ще Євсевію. Автором історії був гностик Харін. Крім того збереглись уривки грецькою мовою «Діянна Андрія і Матвія між людожерами», «Діянна Петра і Андрія» і «Мартиролог» (лат. Martyrium). Всі вони надруковані Тішендорфом у «Acta apostolorum apocrypha» (1851), а також у додатку до «Apocalipses apocryphae» (1866). У латинській редакції «Virtutes Andreae», що розповідає про всі мандрівки апостола від Понта до Греції, а також «Passi Andreae» видані у Кельні 1531 року і увійшли також у збірку Абдівса.
Як розповідає легенда, записана в селі Головківка:
Святий апостол та його учні, пройшовши спекотними шляхами Дикого поля, наближалися до Холодного Яру. Вийшли вони на найвище місце, з якого, вже й Дніпро-Борисфен виднівся, та й зупинилися відпочити і помилуватись краєвидом цього місця райського. А літо на той час спекотне було, що й річки пересихали. Та не носив із собою Святий Андрій Первозванний баклажки з водою. Було як захчуть люди води попити, то вдарить Андрій Первозванний своїм посохом об землю, з того місця і потече джерело з холодною та смачною водою. До того ж вода у такому джерелі була ще й цілющою, бо Бог давав ту воду святу. Ось і цього разу вдарив Святий апостол посохом і потекла з-під кручі жива вода. Стали люди селитись поряд з джерелом і примічати, що коли поп'є хвора людина води з джерела, то одужує, до життя повертається. З того часу і почали його називати «Живуном».

В Синопі, ще у IX ст, як свідчать письмові джерела, показували кафедру апостола Андрія із чорного каміння.
Як стверджують, у Києві в Успенському соборі Києво-Печерської лаври віками зберігався пояс Андрія. Його довжина була одиницею вимірювання для зодчих майже до XVII ст.
В Криму поблизу Фіоленту (Севастополь), на місці, де Андрій влаштував печерну церкву, пізніше виник Балаклавський монастир.
В Російському Пантелеймоновому монастирі на Афоні (Греція) зберігається священна реліквія — стопа Святого апостола. Самі ж мощі були перенесені в Константинополь, у храм святих апостолів. 1208 року хрестоносці забрали їх до Італії, в місто Амальфі, де вони й почивають нині. Голова апостола знаходиться у Римі, кисть правої руки — в Успенському соборі Москви, частинки мощів зберігаються у Шотландії та Андріївському скиті на горі Афон.

В кінці своєї подорожі апостол з берегів Понту через Пропонтиду перейшов до Фракії, а потім до Греції. Вірний своєму імені, що грецькою означає «мужність» Андрій прийняв муки ради Христа. У місті Патри він був розіп'ятий при римському імператоі Нероні у 60 році за наказом проконсула Егея (Егеата) на Х-подібному андріївському хресті.
У пам'ять Андрія Первозванного в Києві, на тому місці, де апостол поставив перший хрест, 1212 року споруджено дерев'яну церкву Воздвиження Чесного Хреста Господнього, також зведені церква святого Андрія (1086) та храм Святого Андрія Первозванного на Андріївському узвозі (XVIII ст).

20 ЛИСТОПАДА, НЕДІЛЯ - ГОСПОДА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА, ЦАРЯ ВСЕСВІТУ

«Коли прийде Син Людський у cвоїй славі й усі ангели з Ним, тоді сяде на престолі cвоєї слави; і зберуться перед Ним усі народи, і відділить їх одне від одного, як пастух відділяє овець від козлів; і поставить овець праворуч, а козлів – ліворуч. Тоді Цар скаже тим, які праворуч: Прийдіть, благословенні Мого Отця, успадкуйте Царство, приготоване вам від створення світу. Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви Мене напоїли; чужинцем був Я, і ви Мене прийняли; не мав одягу, і ви Мене одягнули; хворів, і ви Мене відвідали; у в’язниці був Я, і ви прийшли до Мене”. Тоді озвуться до Нього праведники, кажучи: “Господи, коли ми бачили Тебе голодним і нагодували, або спраглим і напоїли? Коли ми бачили Тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили Тебе хворим, або у в’язниці, і прийшли до Тебе? Цар у відповідь скаже їм: “Воістину кажу вам: те, що зробили одному з Моїх найменших братів, ви зробили Мені”. Тоді скаже й тим, які ліворуч: “Ідіть від Мене, прокляті, у вічний вогонь, приготований дияволові та його ангелам. Бо голодував Я, а ви не дали Мені їсти; спраглим був Я, а ви не напоїли Мене; чужинцем був, а ви не прийняли Мене; нагим був, а ви не одягнули Мене; був хворим і у в’язниці, а ви не відвідали Мене”. Тоді озвуться і ті, кажучи: “Господи, коли це ми бачили Тебе голодним, або спраглим, або чужинцем, або нагим, або хворим, або у в’язниці й не послужили Тобі?”. Тоді у відповідь скаже їм: “Воістину кажу вам: коли ви не зробили цього одному з найменших, то не зробили й Мені”. І підуть ті на вічне покарання, а праведники – на життя вічне»

17 ЛИСТОПАДА, ЧЕТВЕР - СВ. ЄЛИЗАВЕТИ УГОРСЬКОЇ, МОНАХИНІ

Св. Єлизавета, дочка короля Угорщини, в 14 років вийшла заміж за ландграфа Тюрінгії Людовика IV. У подружжя народилося троє дітей. Незабаром, під час хрестового походу, помер її чоловік. Єлизавета, залишивши Вартбург, оселилася в Марбурзі, де заснувала лікарню. У 1228 році, під впливом духовного керівника, склала обіт відречення від світу і вступила до третього ордену св. Франциска. Останні роки життя провела у радикальному відреченні й убогості, віддаючись служінню хворим і бідним. Померла від виснаження 17 листопада 1231 року. Через 4 роки після смерті була канонізована Папою Григорієм ІХ. Є покровителькою третього ордену св. Франциска. Від її імені взяли назву декілька жіночих конгрегацій.

16 ЛИСТОПАДА, СЕРЕДА - довільний спомин св. Маргарити Шотландської та св. Гертруди, діви

Довільний спомин св. Маргарити Шотландської

Свята Маргарита (бл. 1045 — 16 листопада 1093) — королева Шотландії, свята католицької церкви, покровительна Шотландії. Дочка давньоруської князівни Агати (доньки Ярослава Мудрого) та її чоловіка — англійського короля Едварда Вигнанця. Дружина шотландського короля Малкольма ІІІ.
Батьки Маргарити Шотландської — передостанній представник стародавньої Уессекської династії англійських королів Едвард Вигнанець та його дружина Агата, дочка (або сестра) великого князя київського Ярослава Мудрого.
Норвезький король Гаральд ІІІ Сігурдссон відтіснив від престолонаслідування батька Маргарити. Родина переховувалася в Шотландії. Згодом молодша сестра Христина стала абатисою в Гемпширі, а Маргарита близько 1069 р. обвінчалася з шотландським королем Малкольмом III.
Діти Св. Маргарити: Маргарита й Малком мали шістьох синів й двох дочок:

1. Едвард, вбитий 1093.
2. Едмунд Шотландський - король Шотландії (1094—1097)
3. Етельред, аббат
4. Едгар - король Шотландії (1097—1107)
5. Олександр I (король Шотландії) (1107—1124)
6. Давид I Святий (1124—1153)
7. Матильда (Едіта), яку в 1100 р. видали за короля Англії Генріха I. Серед прямих нащадків Матильди — Річард Левове Серце.
8. Марія Шотландська (1082–1116), одружена з Євстахій III

Королева Маргарита опікувалася церквою й ченцями. З її діяльністю пов’язано проникнення на північ Європи лицарської англо-французької культури.
Ім’я Маргарити присвоєно найдавнішій будівлі Единбурга та каплиці королівського замку. Університетський коледж в Единбурзі також названо на її честь. Королеву Маргариту Шотландську поховано поруч із чоловіком у Данфермлинському абатстві.
1250 року Папа Інокентій IV зарахував її до лику святих. 1673 року Маргарита була проголошена небесною покровителькою Шотландії. Пам'ять - 16 листопада (річниця смерті).

Довільний спомин св. Гертруди, діви

Св. Гертруда народилася у 1256 році. У п’ятирічному віці її віддали на виховання до монастиря цистеріанок у Гелфті. Там вона провела все своє життя, спочатку як учениця, а з часом як монахиня. Дійшла до високого ступеню єдності з Богом. Її внутрішнє життя концентрувалося на таємниці Божої любові. Особливо вшановувала Серце Ісуса. Свої молитви і об’явлення описала в книжках. Померла 13 або 17 листопада 1302 року.