Сайт ПАРАФІЇ ХРИСТА ЦАРЯ ВСЕСВІТУ у м. Хмельницький

Раді повідомити вас, що парафія Христа Царя Всесвіту що у Хмельницькому має власний сайт за адресою christ-king.km.ua.


АДРЕСА ХРАМУ

м. Хмельницький

вул. Проспект Миру 55

індекс: 29019

тел.: (0382) 78-94-43факс: (0382) 78-94-26
e-mail: kostelMPhm@yandex.ru

 

Добиратися:

з Залізничного вокзалу:

марш.таксі №19,24 (рух на захід), №29 (на схід - у вартість проїзду входить "єкскурсія по місту" :))

.

зі станції "Гречани":

марш.таксі №39 (рух на схід з дальніх Гречан), №26,38,46 і тролейбус №8а (на схід з ближніх Гречан)

.

з Автовокзалу №1:

автобус №21 (рух на захід) марш.таксі №34,43,46,54 (на захід) 

.

з Автовокзалу №2: 

марш.таксі №19,24 (рух на захід), №29 (на схід)

.

з Автостанції №5:

марш.таксі №27,41 (рух на північ)

 

8 ГРУДНЯ, ЧЕТВЕР - Урочистість НЕПОРОЧНОГО ЗАЧАТТЯ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ

Суть сьогоднішнього свята сформульована в словах архангела Гавриїла, якими він вітає Марію. Він кличе її «благодатною», в дослівному перекладі з оригіналу євангельського тексту – сповненою благодаті. Церква інтерпретує це звертання як ствердження того, що Марія, якій в Історії Спасіння відведена неповторна роль Матері Божого Сина, отримала від Бога спеціальний привілей. Від першої хвилини свого земного існування, тобто від моменту зачаття у лоні своєї матері, вона була, на відміну від решти людей, вільна від первородного гріха. В її душі місце було лише на благодать, на відданість Богові, на любов. Такою вона залишається назавжди – сповненою ласки. Більше того, через Неї Божа благодать щедро уділяється усій Церкві.

Уже на початку VІІІ ст. в палестинських монастирях ми можемо зустріти свято «Зачаття Анною, матір’ю Богородиці», яке відзначалося 9 грудня, безсумнівно пов’язане з більш старшим святом — Народження Пресвятої Діви Марії (8 вересня): тобто за дев’ять місяців до нього. Молоде свято після деякого вагання швидко завоювало визнання, як на Сході, так і на Заході. У IX ст. воно було внесене у Номоканон Константинополького Патріарха Фотія (883) і в монументальний календар Неапольської Церкви, яка знаходиться у цей час під візантійським впливом.

У цьому ж столітті візантійський імператор Лев VI поширює свято на всю імперію. Слід підкреслити, що у цей період головним змістом свята було вшанування чудесного зачаття, описане в апокрифічних писаннях, яке відбулося згідно з ангельським благовіщенням, від неплідної вже 20 років Анни, матері Марії.

У ХІ ст. англійські паломники прищепили це свято на Заході, яке святкували 8 грудня і яке отримало назву Непорочне Зачаття Марії. Під час свята відзначали не стільки чудесне зачаття Анною, скільки святий, без жодного гріха, в тому числі і первородного, початок життя Марії. Уже невдовзі свято святкували у багатьох місцях Франції (особливо в Нормандії) та Італії. Проте не всюди його приймали однозначно — не один єпископ і абат був в опозиції до богословського змісту свята під впливом ригористичної концепції первородного гріха, випрацюваної у цей час на Заході.

У XIII ст. відбулася особливо жвава богословська дискусія щодо Непорочного Зачаття, яке відстоювали францисканські богослови на чолі з Дунсом Скотом і яке не до кінця сприймали домініканці, які висловлювали сумнів щодо відповідності визначення привілею Марії Непорочним Зачаттям і тому називали це свято «освяченням Марії». Незабаром церковна влада усталила, що це визначення не тільки відповідне, але й належить до скарбу віри усієї Церкви.

Незважаючи на полеміку, свято поволі здобувало все більше поширення, поступово увійшовши і в папську літургію. Так, наприклад, у 1330 році Папа Йоанн XXII почав святкувати з кардиналами свято Непорочного Зачаття, спершу у церкві Кармелітів, потім — у власній каплиці з особливими молитвами і з великою урочистістю.

Остаточно в римську літургію свято Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії 1 березня 1476 р. ввів Папа Сикст IV. Цей же Папа наказав у Ватиканському палаці збудувати каплицю на честь Непорочної: сьогодні це Сікстинська Капелла, декорована Мікеланджело.

Папа Пій ІХ 8 грудня 1854р. проголосив догмат про Непорочне Зачаття Богородиці і вмістив свято серед найголовніших в Римо-Католицькій Церкві.

Значення свята

Непорочне Зачаття Марії тісно пов’язане з Її місією — стати Матір’ю Христа. Вона мала привести на світ Божого Сина, тому Бог від світанку життя освятив Пресвяту Діву, яка мала стати храмом Втіленого Слова, надаючи їй привілей свободи від первородного гріха.

Таким чином, Син Божий, приходячи у наш світ, входить у непорочне помешкання, яке приготував для свого Сина Отець. Отже, великий дар, який отримала Марія, має конкретну мету: приготування для прийняття Христа і служіння Йому і всій Церкві в якості Пресвятої Матері. Дар відкуплення від гріха не може не походити від Христа, тому також Непорочне Зачаття є можливе лише тому, що Христос пролив свою Кров як викуп за всіх. У випадку Марії Бог чудесним способом з випередженням історичної події страстей Христових пролив на Неї струмінь спасенної благодаті, яка має джерело у пасхальній тайні смерті і воскресіння Христа.

Бути Непорочною означає бути повністю святою, повною благодаті. Недарма ангел при Благовіщенні назве її Благодатною, а літургія поетично — Вся Прекрасна (Tota Pulchra). У Переданні Церкви проводиться така паралель: якщо Ісус є новим Адамом, що переміг гріх першого Адама, то Марія є новою Євою, в якій Бог перемагає непослух першої Єви. Таким чином, Пресвята Діва є першою повністю відкупленою людиною, Вона є початком нового творіння, спасенного людства. Непорочна є для Церкви виразним знаком остаточної перемоги Божої благодаті над людським гріхом.

Христове Відкуплення освятило світанок життя Марії, але це не звільнило Її від зростання у святості: вірі, любові, послухові Божій волі. Дозрілий плід святості Марія дасть, пройшовши випробування земного життя, особливо під хрестом свого Сина, і остаточно Її перемогу Бог увінчає взяттям у славу Небесного Царства.

Бог дав непорочність Марії у Зачатті, а нам — у хрещенні. Він вчинив також і нас непорочними, сповненими Божої благодаті. За прикладом і заступництвом Пресвятої Діви Марії ми маємо співпрацювати з Божою благодаттю, зростати у святості, щоб перед обличчям світу віддзеркалити Божу святість, пречистий образ Ісуса Христа.

6 ГРУДНЯ, ВІВТОРОК - спомин св. МИКОЛАЯ, єпископа

Св. Миколай був єпископом Міри у Малій Азії на початку IV століття. Його культ поширився на Заході після перенесення його останків до Барі в Італії. У пастирській діяльності відзначався милосердям. Бог нагородив його побожність і любов даром чинити чудеса. Легенда розповідає, що він ночами клав милостиню біля будинків людей, що потребували допомоги. Звідси й походить звичай дарувати дітям подарунки з нагоди дня св. Миколая.

 Святи́й Микола́й або Мико́ла (270 /286/ — 6 грудня 326 /345, 351/) — єпископ Міри (Лікія, сучасне Демре, Анталія, Туреччина), християнський святий, відомий як Миколай Чудотворець.
Православні, римо-католицькі та греко-католицькі християни пам'ятають його та шанують, як історичну особу та великого святого . В Україні та в інших країнах світу цей святець став прообразом міфічної фігури Санта Клауса. Св. Миколай також відомий під іменами: Міколай, Міклаш, Йолупукі, Сейнт Ніколаус, Сантаклос, Фадер Крісмас, Пер Ноель, Сінтер Клаас.
Св. Миколай зараховується до лику святих: як такий опікується воїнами, водіями і подорожуючими, допомагає бідним у скруті; вважається покровителем дітей та студентів, моряків, торговців, і лучників. Визнається патроном міст Амстердам (Нідерланди), Барі (Італія), Бар (Україна), Барранкілья (Колумбія).
Доказів про життя Святого Миколая збереглося мало. Одними з джерел є перекази Святого Андрія Критійського (VII ст.) та монаха-студита Івана з Константинополя (V ст.).
Згідно з різними переказами Миколай народився 270—286 рр. у грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія (Мала Азія), на той час це був еллінистичний регіон.
За переказами його батьки були багатими та глибоко віруючими християнами, котрі охрестили сина відразу після його народження, що було рідкістю на той час. Змалку Миколай був дуже релігійним та вирішив присвятити своє життя богослужінню. Достеменно відомо, що будучи вченим юнаком, Миколай переселяється до Мири, де продовжує навчання, а його вуйко-єпископ висвячує ще молодого Миколая на священика.
Оскільки Святий Миколай вважається покровителем моряків, існує версія, що він також був мореплавцем або рибалкою, але ймовірніше, що його родина мала певне відношення до рибальства. По смерті батьків сину залишається великий спадок, він вирішує роздарувати майно потребуючим і здійснює цей задум протягом тривалого часу. Подібні випадки доброчинності достеменно відомі та підтвердженні історичними фактами, що стосуються інших єпископів IV ст.: Святий Амброзій та Василь Великий.
Роки ранньої душпастирської діяльності Миколая приходять на час сумісного правління двох римських імператорів Діоклетіан (правління 284—305) та Максиміан (правління 286—305), що й дозволяє приблизно оцінити вік Миколая. У 303 р. Діоклетіан виголошує право на переслідування християн. Після абдикації обох імераторів 1 травня 305 р. політика по відношенню до християн у двох частинах імперії була різною. В той час як у західній частині імператор Констанцій Хлор (правління 305—306) не допускає до кривавого переслідування християн, у східній частині імператор Галерій (правління 305—311) продовжує політику Діоклетіана аж кінця свого правління і відмінив це рішення лише помираючи. Цей час з 303 по 311 рр. був найдовшим періодом переслідування християн у Римськїй імперії.

По смерті Галерія його наступник та одночасний з ним правитель Ліциній (правління 307—324) був терпимим до християнства. В результаті чого зростає чисельність послідовників християнської віри, а разом з цим і кількість єпископів, котрі керували громадою віруючих, мали значний соціальний та політичний вплив, а також багатства. Нерідко вони очолювали відповідні міста. Вірогідно у цей час Святий Миколай здобув посаду єпископа Мирійського. Для цього, згідно з тогочасними традиціями, його мали поважати та любити у тій місцевості, що звичайно було результатом доброчинності. Як і для інших єпископів того часу, популярність Миколая була запорукою його позиції та впливу.
Йому також приписують руйнування язичницьких храмів, зокрема храму Артеміди (Діани). Деякі автори пов'язують святкування дня Св. Миколая з бажанням замінити цим язичницький день святкування народження Артеміди.

Багато років св. Миколай був єпископом у Мирі. Згадані вище Св. Андрій Критійський та монах Іван зі студитського монастиря (Константинополь) стверджують, що він брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р. у Нікеї, під час якого вдарив по щоці свого опонента Арія. Через що був заарештований, але до закінчення собору звільнений та оправданий. Серед підписів «символу віри» його ім'я не значиться, проте список збережено не повністю. Єпископ Теогнід Нікейський належить до персон, чия участь у соборі історично підтверджена. Згідно зі Св. Андрієм Критійським, він переконав Миколая у католицькому світобаченні.
Помер приблизно у 345 році. День смерті Святого Миколая відзначають як день Святого Миколая, або просто Миколая щороку 6 грудня по новому стилю (церкви, що користуються Григоріанським календарем) та 19 грудня по новому стилю (у 20 — 21 столітті)(церкви, що користуються Юліанським календарем).
Діяння Миколая стали причиною появи багатьох легенд, завдяки яким він з часом став одним з найважливіших святих. Декотрі з цих легенд основані на вчинках одноіменного абата монастиря Сіон поблизу Мири, пізніше єпископа Пінари († 564), проте приписуються Св. Миколаю.

 

Саркофаг у Мирі, в якому, за переказами, було поховано Св. Миколая

Один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. І, оскільки, відповідно до тамтешніх звичаїв, вони не зможуть вийти заміж, батько збирався відправити їх займатись проституцією. Дізнавшись про це, Миколай, на той час ще не єпископ, вирішує скористатись батьківським спадком, щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно, у кімнату де ночували сестри, шмат золота — на придане для кожної з дочок.
Є дві версії щодо ночей, коли Миколай закидав золото. За однією — це відбувалося три ночі поспіль, за іншою — оскільки доньки були на рік молодша одна одної, то Миколай щороку, у ніч напередодні повноліття дівчини, приходив до хатини і залишав свій подарунок.
Є і дві версії закінчення історії. За однією: у третю ніч батькові сестер вдається викрити особу свого добродія і він сердечно дякує Миколаю за вчинене. На що Миколай заперечує та відмовляє, щоб старий дякував Богові, оскільки все від нього. За іншою: Миколай дізнається про задум батька викрити його і на третю ніч він вкидає золото не у вікно, а через комин будинку.
Легенді відповідає часте зображення Св. Миколая на образах з трьома яблуками або трьома золотими кулями.
Саме завдяки цій легенді засновано традицію анонімних подарунків на Миколая (6 або 19 грудня), особливо бідним та дітям. Подібна легенда існує також про Святого Василя Великого день котрого святкується 1 січня — коли теж прийнято обдаровувати інших.
Розповідають, що будучи іще немовлям Миколай був настільки набожним, що у дні посту (середу та п'ятницю) сосав материнське молоко лише один раз на день. А коли його уперше віднесли до купелі він встав на ноги і сам стояв.

В XI столітті грецька імперія переживала важкий час. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбивали їх жителів, і супроводжували свої жорстокості зневагою святих храмів, мощей, ікон і книг. Мусульмани робили замах знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом.
Осквернення святинь обурювало не тільки східних, але і західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.
8 травня кораблі повернулися до Барі, і скоро радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая урочисто перенесли до церкви святого Стефана, що знаходилася недалеко від моря. Через рік була побудована церква на честь святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.
У Маларському соборі (10-15.09.1089 р.), скликаному Римським папою Урбаном II для примирення церков брала участь й делегація Київської православної митрополії, яку благословив Митрополит Київський і всієї Руси Іван ІІI. Члени цієї місії були у м. Барі на освячені перенесеної гробниці св. Миколая.
Культ святого Миколая починає рости від того часу, коли цісар Юстиніан І (527—565) збудував на його честь церкву у Царгороді. Візантійський імператор Мануїл Комнін (1143—1181) державним законом приписав святкувати день Св. Миколая 6 грудня. З Візантії його культ поширюється по цілому світі. Найстаріший життєпис св. Миколая походить з 9-го століття.

• На Заході папа Римський Миколай I (858—867) — перший папа з цим іменем — близько 860-го року збудував у Римі церкву св. Миколая. До Німеччини його культ привезла візантійська княжна Теофано, дружина цісаря Оттона ІІ (973—983). Латинська Церква також святкує св. Миколая 6 грудня. У Франції і Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії бл. 400 церков, присвячених Св. Миколаєві.

• На Українські землі культ св. Миколая приходить разом із християнством. В Уставі київського митрополита Георгія (1072 р.), в 9-му правилі згадується, що у день пам'яті Св. Миколая відбувалося причастя. Найстаршою спорудою, присвяченою Св. Миколаєві на наших землях вважається ротонда в Перемишлі, що датується 10-м сторіччям. В другій пол. 11-го століття у Києві на Аскольдовій могилі боярином Ольмою була збудована церква св. Миколая. На Галицьких землях однією з найстаріших є церква св. Миколая у Львові, що походить з 13-го століття. Пісні про св. Миколая належать до найдавніших зразків української поезії, найпопулярнішою з яких є «Ой хто, хто Миколая любить».

Свято Св. Миколая в Україні є особливо бажаним дитячим святом. За традицією, в ніч з 18 на 19 грудня Св. Миколай приносить дітям подарунки і кладе їх під подушку. Серед дітей на західній Україні встановилася традиція писати Св. Миколаєві листа, у якому дитина вказує, що хорошого та поганого вона вчинила протягом року, і просити про подарунки.

30 ЛИСТОПАДА, СЕРЕДА - СВ. АНДРІЯ, АПОСТОЛА

Учні Йоана Хрестителя, Андрій та Йоан були першими з апостолів, які зустріли Ісуса біля озера. Невдовзі Андрій був покликаний до числа учнів Христа. Разом зі своїм братом Петром Андрій отримав обітницю, що вони стануть рибалками людей. За переказами, св. Андрій був розп’ятий в Ахаї. Побачивши хрест, він закричав: “О, добрий хрест, якого я віддавна прагну, візьми мене від людей і поверни мене моєму Учителеві!”

Андрій Первозванний (грец. Ανδρέας, лат. Andreas, *? — †близько 60) — один із Христових апостолів, галілеянин з Віфсаїди Галілейської, брат апостола Петра, перший із учнів Ісуса Христа, святий-покровитель України, Росії та Шотландії. День пам'яті — 30 листопада за юліанським календарем.

Апостол Андрій, як і його брат апостол Петро ловили рибу на Галілейському озері, коли Ісус Христос покликав їх за собою. Як розповідає євангеліст Іоанн, Андрій був одним із учнів Іоанна Хрестителя і ще раніше свого брата був призваний Ісусом на Йордані. Тому Андрія і назвали Первозванним. Апостол разом зі своїми братом та двома синами були у числі найближчих Христових учнів.
За пізнішими переказами Андрій був апостолом в Константинополі, де він висвятив першого єпископа Стахія.

Андрія Первозванного вважають першим благовісником Євангелія Христового на землях України. Коли після зішесття Святого Духа апостоли кидали жереб, вирішуючи, куди кому йти проповідувати Христову віру, йому випала Скіфія, тобто землі сучасної України. Про благовіст апостола свідчать такі давні християнські письменники, як Іполіт Римський (III ст), церковний історик Євсевій Кесарійський (IV ст) та ін.
У стародавньому літописі «Повість минулих літ» розповідається про подорож Андрія по українським землям:
Дніпро впадає у Понтійське море; море це звуть Руським. Уздовж його берегів навчав, як кажуть, святий Андрій, брат Петра. Коли Андрій навчав у Синопі і прийшов до Корсуня, він довідався, що від Корсуня недалеко гирло Дніпрове. І прибув він до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, уставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, поблагословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ.
Апостол привіз до Скіфії реліквії, навколо яких торувалась віра. За переказами, у Києві він залишив наперсний хрест, а в інших місцях — обітні. Літопис не має підтвердження в інших історичних пам'ятках, тому деякі вчені схильні вважати її легендою. Але це не завадило вважати Андрія Первозванного основоположником Церкви Христової в Україні.
Київський собор 1621 року, у часи відродження Української Православної Церкви після Унії, ствердив апостольське походження християнства на українських землях. У соборній постанові сказано:
Святий Апостол Андрій — перший архієпископ Константинопольський, патріарх Вселенський і Апостол Український. На київських горах стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо і в ній проповідував Апостол.

Збирання відомостей про місію апостола до Скіфії розпочалось багато століть тому. Святитель Римський Климент (І ст) та автор слов'янської писемності Кирило (Костянтин Філософ) вивчали відомості про перебування апостола в Криму. Монахи Єпіфаній та Іаків, маючи як початкові джрела твори Климента Римського, Євагрія Сицилійського та Єпіфанія Кіпрського, обійшли чорноморське узбережжя і зібрали перекази про проповіді Андрія. Михаїл VII Дука писав великому князеві Всеволоду Ярославовичу про місію Святого Андрія:
Священні писання і оригінальні історичні книги переконують мене, що наші держави мають одне походження і спільні корені,що одне і те ж спасительське слово дійшло до нас обох і ті ж самі свідки і предтечі божественної тайни принесли нам обом слово Євангелія.
Дочка Всеволода Янка спеціально відвідала Константинополь, щоб зібрати відомості про проповіді апостола. Сучасні вчені дійшли висновку, що Святий Андрій мандрував Скіфією від 10 до 20 років.
Під назвою «Діянна Андрія» збереглись грецькою та латинською мовами апокрифічна історія апостолів, відома ще Євсевію. Автором історії був гностик Харін. Крім того збереглись уривки грецькою мовою «Діянна Андрія і Матвія між людожерами», «Діянна Петра і Андрія» і «Мартиролог» (лат. Martyrium). Всі вони надруковані Тішендорфом у «Acta apostolorum apocrypha» (1851), а також у додатку до «Apocalipses apocryphae» (1866). У латинській редакції «Virtutes Andreae», що розповідає про всі мандрівки апостола від Понта до Греції, а також «Passi Andreae» видані у Кельні 1531 року і увійшли також у збірку Абдівса.
Як розповідає легенда, записана в селі Головківка:
Святий апостол та його учні, пройшовши спекотними шляхами Дикого поля, наближалися до Холодного Яру. Вийшли вони на найвище місце, з якого, вже й Дніпро-Борисфен виднівся, та й зупинилися відпочити і помилуватись краєвидом цього місця райського. А літо на той час спекотне було, що й річки пересихали. Та не носив із собою Святий Андрій Первозванний баклажки з водою. Було як захчуть люди води попити, то вдарить Андрій Первозванний своїм посохом об землю, з того місця і потече джерело з холодною та смачною водою. До того ж вода у такому джерелі була ще й цілющою, бо Бог давав ту воду святу. Ось і цього разу вдарив Святий апостол посохом і потекла з-під кручі жива вода. Стали люди селитись поряд з джерелом і примічати, що коли поп'є хвора людина води з джерела, то одужує, до життя повертається. З того часу і почали його називати «Живуном».

В Синопі, ще у IX ст, як свідчать письмові джерела, показували кафедру апостола Андрія із чорного каміння.
Як стверджують, у Києві в Успенському соборі Києво-Печерської лаври віками зберігався пояс Андрія. Його довжина була одиницею вимірювання для зодчих майже до XVII ст.
В Криму поблизу Фіоленту (Севастополь), на місці, де Андрій влаштував печерну церкву, пізніше виник Балаклавський монастир.
В Російському Пантелеймоновому монастирі на Афоні (Греція) зберігається священна реліквія — стопа Святого апостола. Самі ж мощі були перенесені в Константинополь, у храм святих апостолів. 1208 року хрестоносці забрали їх до Італії, в місто Амальфі, де вони й почивають нині. Голова апостола знаходиться у Римі, кисть правої руки — в Успенському соборі Москви, частинки мощів зберігаються у Шотландії та Андріївському скиті на горі Афон.

В кінці своєї подорожі апостол з берегів Понту через Пропонтиду перейшов до Фракії, а потім до Греції. Вірний своєму імені, що грецькою означає «мужність» Андрій прийняв муки ради Христа. У місті Патри він був розіп'ятий при римському імператоі Нероні у 60 році за наказом проконсула Егея (Егеата) на Х-подібному андріївському хресті.
У пам'ять Андрія Первозванного в Києві, на тому місці, де апостол поставив перший хрест, 1212 року споруджено дерев'яну церкву Воздвиження Чесного Хреста Господнього, також зведені церква святого Андрія (1086) та храм Святого Андрія Первозванного на Андріївському узвозі (XVIII ст).

21 ЛИСТОПАДА, ПОНЕДІЛОК - ВВЕДЕННЯ У ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

За переказами, які походять з апокрифів, Марія ще дитиною була посвячена Богу в єрусалимському храмі та виховувалася при ньому. Це свято відзначалося на Сході вже у VII столітті в річницю посвячення храму Божої Матері в Єрусалимі. В ХІ столітті свято було прийнято Західною Церквою. Сьогодні Церква згадує передусім жертву, що звершилася в душі Марії на початку Її свідомого життя. Марія стає перед усіма як зразок життя, присвяченого Богові.

20 ЛИСТОПАДА, НЕДІЛЯ - ГОСПОДА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА, ЦАРЯ ВСЕСВІТУ

«Коли прийде Син Людський у cвоїй славі й усі ангели з Ним, тоді сяде на престолі cвоєї слави; і зберуться перед Ним усі народи, і відділить їх одне від одного, як пастух відділяє овець від козлів; і поставить овець праворуч, а козлів – ліворуч. Тоді Цар скаже тим, які праворуч: Прийдіть, благословенні Мого Отця, успадкуйте Царство, приготоване вам від створення світу. Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви Мене напоїли; чужинцем був Я, і ви Мене прийняли; не мав одягу, і ви Мене одягнули; хворів, і ви Мене відвідали; у в’язниці був Я, і ви прийшли до Мене”. Тоді озвуться до Нього праведники, кажучи: “Господи, коли ми бачили Тебе голодним і нагодували, або спраглим і напоїли? Коли ми бачили Тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили Тебе хворим, або у в’язниці, і прийшли до Тебе? Цар у відповідь скаже їм: “Воістину кажу вам: те, що зробили одному з Моїх найменших братів, ви зробили Мені”. Тоді скаже й тим, які ліворуч: “Ідіть від Мене, прокляті, у вічний вогонь, приготований дияволові та його ангелам. Бо голодував Я, а ви не дали Мені їсти; спраглим був Я, а ви не напоїли Мене; чужинцем був, а ви не прийняли Мене; нагим був, а ви не одягнули Мене; був хворим і у в’язниці, а ви не відвідали Мене”. Тоді озвуться і ті, кажучи: “Господи, коли це ми бачили Тебе голодним, або спраглим, або чужинцем, або нагим, або хворим, або у в’язниці й не послужили Тобі?”. Тоді у відповідь скаже їм: “Воістину кажу вам: коли ви не зробили цього одному з найменших, то не зробили й Мені”. І підуть ті на вічне покарання, а праведники – на життя вічне»