12 ГРУДНЯ, ПОНЕДІЛОК - спомин ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ Гваделупської

У 1531 році Діва Марія явилася Йоану Дієго Куаутлатоаціну, який походив з індіанського племені, на пагорбі Тепеяк біля Мехіко, на території сьогоднішньої Мексики, і чудотворно викарбувала на його плащі свій образ, який донині вшановується вірними. Через цього мужа, сповненого чистої віри, Богородиця і Матір Церкви закликала всі народи до любові Христа.

Нерукотворний образ Діви Марії Гваделупської, що вже п'яте століття зберігається в спеціально побудованій для нього базиліці, - найбільша святиня Мексики. Популярність її поширюється далеко за межі країни. Гваделупську Діву називають «Покровителькою обидвох Америк». А наукові дослідження образу, результати яких опубліковані останніми роками, просто приголомшують...

«Всі, хто попросить моєї допомоги, отримають її тут, на цьому місці…»

Історія образу пов'язана з явлінням Діви Марії 17-річному селянинові-індіанцеві Хуану Дієго 9 грудня 1531 р. біля Мехіко, на горбі Тепейяк. Богоматір звернулася до хлопця з побажанням, щоб «ви побудували церкву на цьому місці, де ти і твої брати зможуть відчути моє співчуття до вас. Всі ті, хто щиро попросить моєї допомоги, отримають її тут, на цьому місці».
Хуан Дієго з'явився до єпископа Хуана де Сумарраги і передав йому ці слова. Вислухавши індіанця, єпископ попросив, щоб Діва Марія яким-небудь знаменням підтвердила сказане. Хуан повернувся до горба Тепейяк і знову побачив Діву. «Я дам таке знамення, - сказала вона. - Чекаю тебе на цьому місці завтра». Коли хлопець знову прийшов, то побачив розкішний кущ троянд, що розцвів на безплідній скелі. Поряд з ним стояла Пресвята Діва. «Ось моє знамення, - сказала вона. - Візьми ці троянди, загорни в свій плащ і віднеси єпископові. Цього разу він повірить тобі». Коли Хуан Дієго з'явився перед єпископом і його радниками і розвернув плащ, всі впали на коліна: на плащі дивним чином виявилося збереженим лице Пресвятої Діви...
Науковий інтерес до нерукотворного образу виник ще в ХVIII ст. Систематичні його дослідження почалися в 1948 р. За цей час образ неодноразово піддавався ретельним аналізам. Як і у випадку з Туринською плащаницею, всякий раз використовувалися найсучасніші технічні засоби.
У 1976 р. мексиканські вчені Ернесто Пальярес і Роберто Паласиос зробили висновок: полотно, на якому збережений образ, виткане з волокон кактуса айяте. Цей матеріал дуже недовговічний. Максимальний термін його існування - 2-3 десятиліття. Той факт, що полотно зберігається протягом вже 470 років і жодних ознак гниття або розпаду на ньому немає, з наукової точки зору неможливо пояснити.
Перші 200 років образ зберігався без будь-яких захисних покриттів, в кіптяві сотень свічок, в диму кадил, на нього впливали природні атмосферні процеси. Будь-яка ікона, створена людськими руками, давно би зітліла. Але на образі Гваделупської Діви все це не залишило ані найменших слідів! Більше того, результати досліджень показали, що матеріал, на якому збережений образ Діви Марії, з нез'ясовних причин не припадає пилом, не схильний до впливу вологи і гнильних бактерій, дії комах і грибків.

Барвисте полотно, створене без… фарб

У 1977 р. образ досліджували американські і німецькі вчені, серед яких був нобелівський лауреат, професор хімії Ріхард Кун. Результати цих досліджень показали, що образ не міг бути створений людською рукою, оскільки на полотні відсутні сліди грунтовки, розмітки, попередніх нарисів, слідів пензля художника. Метод створення образу сучасній науці досі невідомий.
Учених вразила і відсутність пігментів природного походження - мінерального, тваринного або рослинного. Синтетичних пігментів теж немає, але їх в XVI столітті і не знали! Кожен відтінок зображення є хімічною сполукою, молекули якої безпосередньо пов'язані з тканиною. Там, де їх немає, немає і кольору, а значить, і зображення.
Професор Філіп Каллахен з університету штату Флоріда (США) і його колега Джоді Б.Сміт в 1979 р. вивчали образ в інфрачервоних променях. Вони виявили, що при зміні кута спостереження кольори образу змінюються. Це явище відоме як іридесценція, і воно не може бути відтворене штучним шляхом - тобто образ Діви Марії не міг бути створений людиною.

Живі очі ікони

Очі Діви Гваделупської виглядають, як очі живої людини. У них вченим вдалося виявити і явище рефлексії, яке можна спостерігати лише у живих людей і яке не можна створити за допомогою навіть найвитонченіших методів живопису.
А в 1929 р. фотограф Альфонсо Марке розрізнив в правому оці Діви лице бородатого чоловіка. Через 20 років дослідник Хосе Карлос Салінас Чавес підтвердив цей факт. Він виявив ясне зображення бородатого чоловіка в правому оці і дещо гірше - в лівому.
Відкриттям зацікавилися офтальмологи і фізики. Результати їх досліджень були оприлюднені 27 березня 1956 р. Вченим удалося виявити в очах образу Діви Марії ефект потрійного віддзеркалення (явище Пуркіньє-Сансона), характерний для очей живої людини. Ці віддзеркалення знаходяться там, де їм і належить бути згідно із згаданим явищем, а деформація цих образів відповідає заломленню рогівки.

Відкриття доктора Тонсманна

Впродовж останніх 20 років дослідженням образу займається перуанський учений Хосе Асте Тонсманн. Він вперше використовував метод цифрової обробки зображень, що застосовувався до цього лише в космічних дослідженнях. На початку 2001 р. Тонсманн опублікував результати своїх робіт.
Збільшивши розмір зіниць образу в 2500 разів, учений виявив щось вражаюче: у правій зіниці він розрізнив зображення індіанця, що сидить.
Другимзображенням, який розпізнав дослідник, було зображення індіанця Хуана Дієго. Потім він виявив обличчя літнього чоловіка. «Спочатку я не міг зрозуміти, чиє це зображення, - розповідає Тонсманн. - Проте незабаром мені попалася на очі картина художника Мігеля Кабрери, де я побачив схоже обличчя. Це був портрет єпископа Сумарраги».
Наступне відкриття просто шокувало дослідника: це була фігура жінки явно негритянськоїзовнішності. Негритянка в Мексиці у 1531 р.? Цього не могло бути. Але тут на допомогу прийшли історики. Виявилось, що в заповіті єпископа Сумарраги є згадка про сім'ю, що належала йому, негрів-рабів.
Всього в правій зіниці ока Діви вдалося розпізнати 12 фігур. Всі вони різного розміру, оскільки збережені в перспективі так, як якби зображення було фотографією того, що бачила Діва Марія. Сцена відповідає тому моменту, коли Хуан Дієго розгортав свій плащ перед єпископом Сумаррагою.
Коли Тонсманн збільшив зображення лівого ока Богоматері, то виявилось, що в його зіниці є такі ж фігури, що проте знаходяться під іншим кутом і з іншими пропорціями, що пояснюється оптичним ефектом при віддзеркаленні протистоячого об'єкту. Але на цьому відкриття Тонсманна не закінчилися.

Послання людям

В центрі зіниць учений виявив групу ще дрібніших фігур, не пов'язану з першою. Це була індіанська сім'я - чоловік, дружина і діти. Найменшу дитину жінка несе на плечах. Доктор Тонсманн бачить в цьому відкритті своєрідний знак, даний Пресвятою Дівою, адресований нам, людям нинішньої епохи. «Не можна не дивуватися з того, що ці мікроскопічні зображення залишалися в невідомості майже 500 років, перш ніж сучасна техніка дозволила їх розпізнати, - говорить Тонсманн. - Це свідчить лише про те, що послання Діви Марії чекало своєї години. Образ сімейства служить для нас нагадуванням про те, яке величезне, непроминаюче значення має сім'я. Це особливо актуально у наш час, коли цей найважливіший суспільний інститут намагаються відсунути на задній план».
Дослідник вважає, що образ сім'ї в зіницях Діви Гваделупської духовно пов'язаний з нашим антигуманним часом, який серйозно загрожує моральному обличчю людства, і в першу чергу - родинним засадам.
До речі,третього числа третього місяця 2003 р. в Мексиці почалося масове паломництво віруючих до місця чергового дива - прямо посеред шосе, на асфальті з'явився чудотворний образ Діви Гваделупської. Як стверджують місцеві жителі, його намагалися відмити з милом, але обличчя Мадонни не зникає. Паломники побудували навколо ікони огорожу. Щодня сотні людей приносять туда квіти і свічки.

Католицьке Телебачення Віковічного Слова EWTN

 

Вчора, 8 грудня, у Києві вперше вийшов в ефір католицький телеканал «Телебачення Віковічного Слова EWTN». Його урочистий запуск о 19:00 здійснив архиєпископ Петро Мальчук, натиснувши на кнопку пульту.

Запуску каналу передувала Служба Божа, під час якої архиєпископ Петро молився за усіх працівників Католицького Медіа-Центру про Боже благословення й опіку Матері Божої, а також про Боже благословення для справи розвитку Телебачення Віковічного Слова EWTN.
О. Павло Вишковський ОМІ, директор Католицького Медіа-Центру зауважив: «Сьогодні почав падати в Києві перший сніг. Сьогодні також вперше в історії України ми розпочали католицьке телебачення! Просимо Бога за заступництвом Непорочної, щоб так як цей сніг, що зрошує нашу землю, також і Божа благодать зрошувала серця людей, які будуть дивитися Телебачення Віковічного Слова».
Отець Павло зазначив, що наразі Телебачення EWTN транслюються лише по Києву, його можуть бачити лише абоненти компанії «Воля», але у планах вихід також на інші міста України.

9 ГРУДНЯ, П’ЯТНИЦЯ - спомин св. ЙОАНА ДІЄГО КУАУТЛАТОАЦІНА

Народився близько 1447 року в індіанській сім’ї на території сучасної Мексики. На пагорбі Тепеяк біля Мехіко йому явилась Пресвята Богородиця. Згодом він, муж обдарований чистою вірою, своїм смиренням і ревністю спричинився до того, щоб на честь Пресвятої Діви Марії з Гваделупи був побудований храм, де він і спочив у Господі у 1548 році.

Сайт ПАРАФІЇ ХРИСТА ЦАРЯ ВСЕСВІТУ у м. Хмельницький

Раді повідомити вас, що парафія Христа Царя Всесвіту що у Хмельницькому має власний сайт за адресою christ-king.km.ua.


АДРЕСА ХРАМУ

м. Хмельницький

вул. Проспект Миру 55

індекс: 29019

тел.: (0382) 78-94-43факс: (0382) 78-94-26
e-mail: kostelMPhm@yandex.ru

 

Добиратися:

з Залізничного вокзалу:

марш.таксі №19,24 (рух на захід), №29 (на схід - у вартість проїзду входить "єкскурсія по місту" :))

.

зі станції "Гречани":

марш.таксі №39 (рух на схід з дальніх Гречан), №26,38,46 і тролейбус №8а (на схід з ближніх Гречан)

.

з Автовокзалу №1:

автобус №21 (рух на захід) марш.таксі №34,43,46,54 (на захід) 

.

з Автовокзалу №2: 

марш.таксі №19,24 (рух на захід), №29 (на схід)

.

з Автостанції №5:

марш.таксі №27,41 (рух на північ)

 

8 ГРУДНЯ, ЧЕТВЕР - Урочистість НЕПОРОЧНОГО ЗАЧАТТЯ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ

Суть сьогоднішнього свята сформульована в словах архангела Гавриїла, якими він вітає Марію. Він кличе її «благодатною», в дослівному перекладі з оригіналу євангельського тексту – сповненою благодаті. Церква інтерпретує це звертання як ствердження того, що Марія, якій в Історії Спасіння відведена неповторна роль Матері Божого Сина, отримала від Бога спеціальний привілей. Від першої хвилини свого земного існування, тобто від моменту зачаття у лоні своєї матері, вона була, на відміну від решти людей, вільна від первородного гріха. В її душі місце було лише на благодать, на відданість Богові, на любов. Такою вона залишається назавжди – сповненою ласки. Більше того, через Неї Божа благодать щедро уділяється усій Церкві.

Уже на початку VІІІ ст. в палестинських монастирях ми можемо зустріти свято «Зачаття Анною, матір’ю Богородиці», яке відзначалося 9 грудня, безсумнівно пов’язане з більш старшим святом — Народження Пресвятої Діви Марії (8 вересня): тобто за дев’ять місяців до нього. Молоде свято після деякого вагання швидко завоювало визнання, як на Сході, так і на Заході. У IX ст. воно було внесене у Номоканон Константинополького Патріарха Фотія (883) і в монументальний календар Неапольської Церкви, яка знаходиться у цей час під візантійським впливом.

У цьому ж столітті візантійський імператор Лев VI поширює свято на всю імперію. Слід підкреслити, що у цей період головним змістом свята було вшанування чудесного зачаття, описане в апокрифічних писаннях, яке відбулося згідно з ангельським благовіщенням, від неплідної вже 20 років Анни, матері Марії.

У ХІ ст. англійські паломники прищепили це свято на Заході, яке святкували 8 грудня і яке отримало назву Непорочне Зачаття Марії. Під час свята відзначали не стільки чудесне зачаття Анною, скільки святий, без жодного гріха, в тому числі і первородного, початок життя Марії. Уже невдовзі свято святкували у багатьох місцях Франції (особливо в Нормандії) та Італії. Проте не всюди його приймали однозначно — не один єпископ і абат був в опозиції до богословського змісту свята під впливом ригористичної концепції первородного гріха, випрацюваної у цей час на Заході.

У XIII ст. відбулася особливо жвава богословська дискусія щодо Непорочного Зачаття, яке відстоювали францисканські богослови на чолі з Дунсом Скотом і яке не до кінця сприймали домініканці, які висловлювали сумнів щодо відповідності визначення привілею Марії Непорочним Зачаттям і тому називали це свято «освяченням Марії». Незабаром церковна влада усталила, що це визначення не тільки відповідне, але й належить до скарбу віри усієї Церкви.

Незважаючи на полеміку, свято поволі здобувало все більше поширення, поступово увійшовши і в папську літургію. Так, наприклад, у 1330 році Папа Йоанн XXII почав святкувати з кардиналами свято Непорочного Зачаття, спершу у церкві Кармелітів, потім — у власній каплиці з особливими молитвами і з великою урочистістю.

Остаточно в римську літургію свято Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії 1 березня 1476 р. ввів Папа Сикст IV. Цей же Папа наказав у Ватиканському палаці збудувати каплицю на честь Непорочної: сьогодні це Сікстинська Капелла, декорована Мікеланджело.

Папа Пій ІХ 8 грудня 1854р. проголосив догмат про Непорочне Зачаття Богородиці і вмістив свято серед найголовніших в Римо-Католицькій Церкві.

Значення свята

Непорочне Зачаття Марії тісно пов’язане з Її місією — стати Матір’ю Христа. Вона мала привести на світ Божого Сина, тому Бог від світанку життя освятив Пресвяту Діву, яка мала стати храмом Втіленого Слова, надаючи їй привілей свободи від первородного гріха.

Таким чином, Син Божий, приходячи у наш світ, входить у непорочне помешкання, яке приготував для свого Сина Отець. Отже, великий дар, який отримала Марія, має конкретну мету: приготування для прийняття Христа і служіння Йому і всій Церкві в якості Пресвятої Матері. Дар відкуплення від гріха не може не походити від Христа, тому також Непорочне Зачаття є можливе лише тому, що Христос пролив свою Кров як викуп за всіх. У випадку Марії Бог чудесним способом з випередженням історичної події страстей Христових пролив на Неї струмінь спасенної благодаті, яка має джерело у пасхальній тайні смерті і воскресіння Христа.

Бути Непорочною означає бути повністю святою, повною благодаті. Недарма ангел при Благовіщенні назве її Благодатною, а літургія поетично — Вся Прекрасна (Tota Pulchra). У Переданні Церкви проводиться така паралель: якщо Ісус є новим Адамом, що переміг гріх першого Адама, то Марія є новою Євою, в якій Бог перемагає непослух першої Єви. Таким чином, Пресвята Діва є першою повністю відкупленою людиною, Вона є початком нового творіння, спасенного людства. Непорочна є для Церкви виразним знаком остаточної перемоги Божої благодаті над людським гріхом.

Христове Відкуплення освятило світанок життя Марії, але це не звільнило Її від зростання у святості: вірі, любові, послухові Божій волі. Дозрілий плід святості Марія дасть, пройшовши випробування земного життя, особливо під хрестом свого Сина, і остаточно Її перемогу Бог увінчає взяттям у славу Небесного Царства.

Бог дав непорочність Марії у Зачатті, а нам — у хрещенні. Він вчинив також і нас непорочними, сповненими Божої благодаті. За прикладом і заступництвом Пресвятої Діви Марії ми маємо співпрацювати з Божою благодаттю, зростати у святості, щоб перед обличчям світу віддзеркалити Божу святість, пречистий образ Ісуса Христа.

6 ГРУДНЯ, ВІВТОРОК - спомин св. МИКОЛАЯ, єпископа

Св. Миколай був єпископом Міри у Малій Азії на початку IV століття. Його культ поширився на Заході після перенесення його останків до Барі в Італії. У пастирській діяльності відзначався милосердям. Бог нагородив його побожність і любов даром чинити чудеса. Легенда розповідає, що він ночами клав милостиню біля будинків людей, що потребували допомоги. Звідси й походить звичай дарувати дітям подарунки з нагоди дня св. Миколая.

 Святи́й Микола́й або Мико́ла (270 /286/ — 6 грудня 326 /345, 351/) — єпископ Міри (Лікія, сучасне Демре, Анталія, Туреччина), християнський святий, відомий як Миколай Чудотворець.
Православні, римо-католицькі та греко-католицькі християни пам'ятають його та шанують, як історичну особу та великого святого . В Україні та в інших країнах світу цей святець став прообразом міфічної фігури Санта Клауса. Св. Миколай також відомий під іменами: Міколай, Міклаш, Йолупукі, Сейнт Ніколаус, Сантаклос, Фадер Крісмас, Пер Ноель, Сінтер Клаас.
Св. Миколай зараховується до лику святих: як такий опікується воїнами, водіями і подорожуючими, допомагає бідним у скруті; вважається покровителем дітей та студентів, моряків, торговців, і лучників. Визнається патроном міст Амстердам (Нідерланди), Барі (Італія), Бар (Україна), Барранкілья (Колумбія).
Доказів про життя Святого Миколая збереглося мало. Одними з джерел є перекази Святого Андрія Критійського (VII ст.) та монаха-студита Івана з Константинополя (V ст.).
Згідно з різними переказами Миколай народився 270—286 рр. у грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія (Мала Азія), на той час це був еллінистичний регіон.
За переказами його батьки були багатими та глибоко віруючими християнами, котрі охрестили сина відразу після його народження, що було рідкістю на той час. Змалку Миколай був дуже релігійним та вирішив присвятити своє життя богослужінню. Достеменно відомо, що будучи вченим юнаком, Миколай переселяється до Мири, де продовжує навчання, а його вуйко-єпископ висвячує ще молодого Миколая на священика.
Оскільки Святий Миколай вважається покровителем моряків, існує версія, що він також був мореплавцем або рибалкою, але ймовірніше, що його родина мала певне відношення до рибальства. По смерті батьків сину залишається великий спадок, він вирішує роздарувати майно потребуючим і здійснює цей задум протягом тривалого часу. Подібні випадки доброчинності достеменно відомі та підтвердженні історичними фактами, що стосуються інших єпископів IV ст.: Святий Амброзій та Василь Великий.
Роки ранньої душпастирської діяльності Миколая приходять на час сумісного правління двох римських імператорів Діоклетіан (правління 284—305) та Максиміан (правління 286—305), що й дозволяє приблизно оцінити вік Миколая. У 303 р. Діоклетіан виголошує право на переслідування християн. Після абдикації обох імераторів 1 травня 305 р. політика по відношенню до християн у двох частинах імперії була різною. В той час як у західній частині імператор Констанцій Хлор (правління 305—306) не допускає до кривавого переслідування християн, у східній частині імператор Галерій (правління 305—311) продовжує політику Діоклетіана аж кінця свого правління і відмінив це рішення лише помираючи. Цей час з 303 по 311 рр. був найдовшим періодом переслідування християн у Римськїй імперії.

По смерті Галерія його наступник та одночасний з ним правитель Ліциній (правління 307—324) був терпимим до християнства. В результаті чого зростає чисельність послідовників християнської віри, а разом з цим і кількість єпископів, котрі керували громадою віруючих, мали значний соціальний та політичний вплив, а також багатства. Нерідко вони очолювали відповідні міста. Вірогідно у цей час Святий Миколай здобув посаду єпископа Мирійського. Для цього, згідно з тогочасними традиціями, його мали поважати та любити у тій місцевості, що звичайно було результатом доброчинності. Як і для інших єпископів того часу, популярність Миколая була запорукою його позиції та впливу.
Йому також приписують руйнування язичницьких храмів, зокрема храму Артеміди (Діани). Деякі автори пов'язують святкування дня Св. Миколая з бажанням замінити цим язичницький день святкування народження Артеміди.

Багато років св. Миколай був єпископом у Мирі. Згадані вище Св. Андрій Критійський та монах Іван зі студитського монастиря (Константинополь) стверджують, що він брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р. у Нікеї, під час якого вдарив по щоці свого опонента Арія. Через що був заарештований, але до закінчення собору звільнений та оправданий. Серед підписів «символу віри» його ім'я не значиться, проте список збережено не повністю. Єпископ Теогнід Нікейський належить до персон, чия участь у соборі історично підтверджена. Згідно зі Св. Андрієм Критійським, він переконав Миколая у католицькому світобаченні.
Помер приблизно у 345 році. День смерті Святого Миколая відзначають як день Святого Миколая, або просто Миколая щороку 6 грудня по новому стилю (церкви, що користуються Григоріанським календарем) та 19 грудня по новому стилю (у 20 — 21 столітті)(церкви, що користуються Юліанським календарем).
Діяння Миколая стали причиною появи багатьох легенд, завдяки яким він з часом став одним з найважливіших святих. Декотрі з цих легенд основані на вчинках одноіменного абата монастиря Сіон поблизу Мири, пізніше єпископа Пінари († 564), проте приписуються Св. Миколаю.

 

Саркофаг у Мирі, в якому, за переказами, було поховано Св. Миколая

Один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. І, оскільки, відповідно до тамтешніх звичаїв, вони не зможуть вийти заміж, батько збирався відправити їх займатись проституцією. Дізнавшись про це, Миколай, на той час ще не єпископ, вирішує скористатись батьківським спадком, щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно, у кімнату де ночували сестри, шмат золота — на придане для кожної з дочок.
Є дві версії щодо ночей, коли Миколай закидав золото. За однією — це відбувалося три ночі поспіль, за іншою — оскільки доньки були на рік молодша одна одної, то Миколай щороку, у ніч напередодні повноліття дівчини, приходив до хатини і залишав свій подарунок.
Є і дві версії закінчення історії. За однією: у третю ніч батькові сестер вдається викрити особу свого добродія і він сердечно дякує Миколаю за вчинене. На що Миколай заперечує та відмовляє, щоб старий дякував Богові, оскільки все від нього. За іншою: Миколай дізнається про задум батька викрити його і на третю ніч він вкидає золото не у вікно, а через комин будинку.
Легенді відповідає часте зображення Св. Миколая на образах з трьома яблуками або трьома золотими кулями.
Саме завдяки цій легенді засновано традицію анонімних подарунків на Миколая (6 або 19 грудня), особливо бідним та дітям. Подібна легенда існує також про Святого Василя Великого день котрого святкується 1 січня — коли теж прийнято обдаровувати інших.
Розповідають, що будучи іще немовлям Миколай був настільки набожним, що у дні посту (середу та п'ятницю) сосав материнське молоко лише один раз на день. А коли його уперше віднесли до купелі він встав на ноги і сам стояв.

В XI столітті грецька імперія переживала важкий час. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбивали їх жителів, і супроводжували свої жорстокості зневагою святих храмів, мощей, ікон і книг. Мусульмани робили замах знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом.
Осквернення святинь обурювало не тільки східних, але і західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.
8 травня кораблі повернулися до Барі, і скоро радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая урочисто перенесли до церкви святого Стефана, що знаходилася недалеко від моря. Через рік була побудована церква на честь святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.
У Маларському соборі (10-15.09.1089 р.), скликаному Римським папою Урбаном II для примирення церков брала участь й делегація Київської православної митрополії, яку благословив Митрополит Київський і всієї Руси Іван ІІI. Члени цієї місії були у м. Барі на освячені перенесеної гробниці св. Миколая.
Культ святого Миколая починає рости від того часу, коли цісар Юстиніан І (527—565) збудував на його честь церкву у Царгороді. Візантійський імператор Мануїл Комнін (1143—1181) державним законом приписав святкувати день Св. Миколая 6 грудня. З Візантії його культ поширюється по цілому світі. Найстаріший життєпис св. Миколая походить з 9-го століття.

• На Заході папа Римський Миколай I (858—867) — перший папа з цим іменем — близько 860-го року збудував у Римі церкву св. Миколая. До Німеччини його культ привезла візантійська княжна Теофано, дружина цісаря Оттона ІІ (973—983). Латинська Церква також святкує св. Миколая 6 грудня. У Франції і Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії бл. 400 церков, присвячених Св. Миколаєві.

• На Українські землі культ св. Миколая приходить разом із християнством. В Уставі київського митрополита Георгія (1072 р.), в 9-му правилі згадується, що у день пам'яті Св. Миколая відбувалося причастя. Найстаршою спорудою, присвяченою Св. Миколаєві на наших землях вважається ротонда в Перемишлі, що датується 10-м сторіччям. В другій пол. 11-го століття у Києві на Аскольдовій могилі боярином Ольмою була збудована церква св. Миколая. На Галицьких землях однією з найстаріших є церква св. Миколая у Львові, що походить з 13-го століття. Пісні про св. Миколая належать до найдавніших зразків української поезії, найпопулярнішою з яких є «Ой хто, хто Миколая любить».

Свято Св. Миколая в Україні є особливо бажаним дитячим святом. За традицією, в ніч з 18 на 19 грудня Св. Миколай приносить дітям подарунки і кладе їх під подушку. Серед дітей на західній Україні встановилася традиція писати Св. Миколаєві листа, у якому дитина вказує, що хорошого та поганого вона вчинила протягом року, і просити про подарунки.