В часи Старого Завіту людина, вражена хворобою, пізнавала свою обмеженість, і водночас відчувала, що хвороба таємниче пов’язана з гріхом. Пророки відчули, що хвороба може бути також і засобом відкуплення як власних, так і гріхів інших. А отже, людина переживала свою хворобу перед Богом і саме в Нього благала одужання. Помилуй мене, Господи, я ж бо слабий, зціли мене, Господи, бо тремтять мої кості.
Тільки в Христі Ісусі, серед темряви болю та страждання, засвітила досвітньою зорею надія на переміну страждання людського. Великий Вчитель стає Великим Лікарем тіла та душі, гучним голосом звіщаючи вибраному народу Благу і Нову вість: Лікаря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників на покаяння. Христос Приходить зцілювати всю людину, оздоровляти і її тіло і її душу. Приходить виліковувати рани тіла – оздоровлюючи його, та гоїти рани душі – прощаючи гріхи.
О. Віктор МАКОВСЬКИЙ
Луцька Дієцезія
Немає коментарів:
Дописати коментар