Коляда. Це щось родом з зими, дитинства і народної творчості. Гарна традиція багата євангельськими сенсами, адже співаючи колядок прославляємо Новонародженого Христа проголошуючи Добру Новину світові.
Вдома (а народилася я в невеликому подільському містечку) священики «ходять з колядою» ще кілька тижнів після Різдва – бо душпастирів не так багато, а католиків, слава Богу, чимала спільнота. А це ж треба до кожного зайти, поспівати колядок, посвятити хату і перекинутися кількома словами – як не як, душпастирські відвідини. В цей період діти зазвичай відпрошуються з занять в музичній чи художній школі заради колядування, де можна і наспіватися, і зустріти друзів, та й гостинців назбирати, адже в нас прийнято зустрічати колядників солодощами.
А от цього року все було по-іншому. Може треба почати від того, що ми переїхали у велике місто. А тут і звичаї інші. Певного дня у двері застукав міністрант і запитав, чи хочемо ми прийняти священика з візитом. Залишив спеціальний квиточок з виписаною адресою нашої квартири, зазначеною датою і годиною, печаткою парафії та детальним описом того, як саме до «відвідин» приготуватися (біла скатертина, хрестик, свячена вода – словом, класика). Багатообіцяючий початок.
Аж нарешті зблизився той особливий день і година. Скатертина біла, іконка і хрестик (подвійний ефект) на столі, водичка в слоїчку, коробка цукерок напоготові, піднесено-схвильваний настрій. Але минула година, друга і третя, а… нічого так і не сталося. Коляда не прийшла ані тоді, ані наступного дня. Сусідка прибрала з коридору декорацію з ялинових гілочок, а виклала букетик штучних жовтеньких нарцисів. Різдвяне очікування закінчилося…
Ми розсердилися. Відверто, емоційно, по-людськи. Ну як же так можна? Та що ж це за парафія така? Та що за такі порядки – ми тут чекаємо, а вони… Воно то ніби нічого страшного й не сталося, але десь всередині заворушилося почуття обманутої надії і вихлюпнулося наріканням.
І тільки через кілька днів в мені зродилася думка, яку нехотячи спровокував неуважний місцевий священик, оминувши наші двері. Я зрозуміла, як важко було очікувати на Месію людям часів Старого Завіту. Приходили пророки, робили обіцянки, заповідали надзвичайні речі, всі готувалися, чекали… а нічого так і не відбувалося. Миналися покоління, люди народжувалися і помирали, їх брали сумніви і священикам доводилося наново розпалювати вогник надії… Але Христос все ж таки народився! Бог втілився, зійшов на землю, приніс Добру Новину про спасіння і відкупив всіх нас.
Христос народився! Навіть якщо коляди в нас цього року так і не було.